Розділ «ОЛЕНІУМ-2013»

А потім, відкинувши усілякі умовності, набрав номер рідного батька.

— Ви помилились номером! — відгукнувся той схарапудженим тоном і додав дивне: — Це був не я! Присягаюся!!

— Тату, це я, твій син! — поквапився повідомити Ройтберг-молодший.

— Син? — недовірливо перепитала слухавка. — Тоді назви своє ім’я!

«Мабуть, зараз усі з глузду поз’їжджали...» — подумав Бодя і додав якомога спокійніше:

— Богдан.

— Відповідь невірна! — зловтішно сказала слухавка.

— Бодя... — здогадався виправитись Ройтберг-молодший.

На тому кінці дроту на кілька секунд запала тиша.

— Бодя? — нарешті вимовив батько. — Так би одразу й сказав...

— Тату, що з тобою? — турботливо запитав син.

— Усе нормально, — трохи повеселішав голос у слухавці. — Я тут... цеє... родимку виводжу — увесь у милі... тому й не впізнав... А тобі чого? Кажи, адже я маю п’ять хвилин, а потім треба змивати розчин...

«Кожен казиться по-своєму...» — подумав Бодя, вирішивши не вдаватися в подробиці батькового особистого життя, і тому поставив питання руба:

— Тату, а ти знаєш, де зараз... — тут він затнувся, не в змозі вимовити солодке ім’я свого юнацького захвату. Але переборовши трем, додав: — ...та перукарка?

— Яка ще перукарка? — вдав, що не розуміє, Валентин Самсонович.

— Ну та. через яку ти з мамою посварився... Зоя, здається... Зоя Павлівна... З перукарні «Бобрик»?

Довгий тяжкий схлип пролунав у слухавці.

— І ти, Бодя?.. — схвильовано вимовив батько, а потім, опанувавши себе, додав із ревнощем: — У тюрмі твоя Зоя! Не бачити тобі її, як власних вух!

Оскільки Бодя і без цієї дотепної констатації власні вуха бачив лише в дзеркалі, втрачати йому було нічого і він сміливо продовжив наполягати:

— У якій тюрмі? За що?