Розділ «8»

— Це не наші, — здивовано вирвалося у хлопця. — Та й ви, здається, не місцевий?

— Ні, — Ігор заперечливо покрутив головою.

— А звідки ж?

— З Києва.

— Зі столиці? — в голосі хлопця знову забринів страх. — Це що, спеціально? На винзавод?

— А що, там такі погані справи? — Ігор скривив губи в усміху. — Розікрали все? Так?

— Ні… Хіба який дріб’язок, може… Але начальство чесне…

— Ні, не на винзавод, — вирішив Ігор підіграти в розмові. — З іншого приводу.

— З іншого? — задумливо повторив Іван, затягуючись сигаретою. — Бандити?

— Так, — кивнув Ігор, дивлячись хлопцю в очі.

— Багато їх тепер тут. Через Чагіна, чи що?

Ігор здригнувся, почувши знайоме прізвище, і хлопець затремтів, наче злякавшись реакції міліціонера. Невже, подумав Самохін, тепер так усі Фіму Чагіна бояться, що навіть столичні міліціонери від його імені сахаються!

— Ти його знаєш? — запитав Ігор.

— Всі його знають… Ну… я бачив його… А так ні… особисто не знайомий. Що мені з ним? Я — чесний…

Ігор засміявся. Неголосно, але від душі. Заливаючись сміхом, показав рукою на міх з вином.

— Але ж я не грабую… не вбиваю, — плаксиво промовив Самохін. — Один раз чуже взяв…

— Щось я тобі не вірю, — голос Ігоря знову «надягнув» міліцейську форму, і навіть самому Ігорю видався чужим, холодним. — Мама на базарі торгує… Ти вино з заводу крадеш… А чим мати торгує?

Іванко Самохін ніби словом вдавився, гикнув і випустив сигарету з рота. Вона впала, розсипаючи іскринки. Іван нахилився, підняв сигарету, гикаючи, обтер пальцями мундштучну частину і знов сунув до рота.

— Вином торгує? — знову спитав Ігор і усміхнувся.

— Вином, — похилив голову хлопець. — Своїм, ми ж домашнє робимо, в нас винограду повен двір…