— Не ходить, — сумно вимовив Ігор.
— Відремонтуєш у майстерні, — Степан кинув швидкий погляд на годинник в руці молодика.
Ігор поклав годинник в кишеню.
— Що там ще? — Степан узяв другий пакуночок.
Ігор уважно спостерігав за Степаном, дивився, як він з одного згорточка витягає золоті миколаївські червінці, з другого — каблучки з камінцями, золоті браслети зі смарагдами.
Нарешті, вміст другої валізи було повністю досліджено і покладено назад.
Тепер очі Степана, коли він відкривав третю валізу, горіли азартом.
Ігор раптом відчув душевну тривогу. Йому здалося, що Степан скоса і не надто приязно позирає на нього. Зрозуміло, вони знайшли в Очакові скарби, по-справжньому цінні, за які можуть і вбити. А, може, й вбили за них когось, і не одного. Мати багато золота або перебувати біля нього було смертельно небезпечно в усі часи, хоч у п’ятдесят сьомому році, хоч у дві тисячі десятому. А тут ще ноги затерпли — незручно так довго сидіти навпочіпки. Ігор звівся на рівні ноги, присів на табуретку і продовжував спостерігати за Степаном. Степан легко відчинив останню з привезених з Очакова валіз і спантеличено розглядав акуратно складену стару міліцейську форму. Під нею лежали шкіряні чоботи, ремінь і кашкет.
Степан обмацав руками дно валізи, не виймаючи міліцейську форму. Раптом на його обличчі застигла недобра усмішка, і він завмер. Уста затиснуті, а руки, що обмацує дно валізи, не видно. Такий вираз буває у хлопців, які ловлять раків навпомацки на річкових мілинах.
Степан нарешті витягнув з валізи руку, а в ній — кобура з пістолетом і дві пачки великих порівняно з гривнями радянських грошових купюр.
— От і маєш, — розчаровано зітхнув він, кинувши обидві пачки назад у валізу з формою, поряд обережно поклав зброю. — Це можеш собі'забрати. На пам’ять про Очаків.
Ігор запитально подивився на садівника. «Невже він хоче від мене лише цією формою і годинником відкупитися?» — подумав. Годинник справді коштував більше, ніж він витратив на їхню поїздку. Але ж знайдено справжній скарб! І якщо навіть вони поділять його не порівну, а так, як жартома обіцяв Степан, тобто якщо Ігор отримає лише третину знайденого, це ж однаково будуть шалені гроші! Ігор напружено посміхнувся, відчуваючи, як в його тілі підіймається азартна бадьорість.
Обличчя ж садівника відбивало постійну зміну настрою і думки. Скривлені, ніби від болю, губи усміхалися, але усмішка була гіркою.
— Я піду відпочину, — прошепотів Ігор.
— Забирай, забирай валізу! Замок я потім поремонтую, це не проблема!
Ігор мовчки взяв валізу з міліцейською формою та пістолетом, і вийшов на подвір’я.
Мати, побачивши валізу, сплеснула руками.
— У нас таких дві було років п’ятдесят тому! Ти що, на барахолці її купив?
— Ні, подарували, — коротко відповів Ігор і прошмигнув у свою кімнату.
Того дня ранній осінній вечір настав несподівано швидко. Ніби й приїхали вони зі Степаном уранці, і з валізами морочилися недовго, а ось вже сутінки, і втома в руках, і позіхаєш раз у раз.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Садівник з Очакова» автора Курков А.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „6“ на сторінці 3. Приємного читання.