Ігор розгубився.
— Ні, вона не може амбулаторно… боїться роботу втратити.
Аптекарка задумливо озирнулась на провізорську шафу за спиною.
— Ну, якщо ви будете особисто контролювати лікування, — вимовила вона, — тоді…
— Буду, буду, — швидко пообіцяв Ігор, якому вже хотілося нарешті вирватися з цього медикаментозного раю. Він весь час боявся, що хтось зайде в аптеку і стане свідком їх розмови.
— А вам, молодий чоловіче, лікуватися не треба? Адже ця хвороба не з приємних!
— Ні, мені точно не треба, — скоромовкою відповів Ігор і озирнувся на двері. — Ми з нею дружимо, а не спимо!
Аптекарка кивнула і почала щось писати на папірчику. Нерви Ігора були на межі. І тут вхідні двері відчинилися, до аптеки увійшла молода жінка. На її обличчі палахкотів нездоровий рум’янець, очі, що сльозилися, просили допомоги.
— Ось, — фармацевт нарешті відірвалася від папірця. — Я тут написала все: послідовність, час і кількість. Всього — тринадцять препаратів. З вас вісімсот тридцять гривень.
Ігор остовпів. Механічно обмацав кишені. Він пам’ятав, що гривень сто у нього з собою є, але вісімсот!?
— Я зараз, за півгодини, — заговорив він, позираючи на жінку, яка стояла за його спиною і, затуляючи рот маленькою рукою, покашлювала. — Я не розраховував, що так дорого… Ви відкладіть ліки, я…
— Ці антибіотики дорогі, але без них не обійтися, — з розумінням розвела руками фармацевт. — То будете купувати?
— Так, обов’язково, — запевнив її Ігор, відходячи від прилавка. — Я тільки за грішми сходжу!
Післяобідній час Ігор планував присвятити «байдикуванню вдома» — іноді саме такими словами мати характеризувала звичне марнування часу свого єдиного і не надто путящого сина. Однак «байдикування» не вийшло. Щойно Ігор взяв з рук мами телепрограму, щоб перевірити, чим потішить сьогодні телевізор, як зателефонував Колян.
— Сподіваюся, ти вдома? — продзвенів він радісно.
— Вдома.
— А я вже в маршрутці. З м’ясом і з пляшкою. Хоч, здається, пляшкою мав забезпечити ти!
— З м’ясом? — повторив здивовано Ігор, у голосі якого не було стільки завзятості, скільки у його київського приятеля.
— Ти що, не радий?
— Радий, радий! Сюрприз! — Ігору вдалося переконливо «звеселити» інтонацію.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Садівник з Очакова» автора Курков А.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „17“ на сторінці 2. Приємного читання.