Розділ «9. Лютий, Кора, Малий, Череда»

— Вас, Людо, в першу чергу. Ви мені таке скажіть: тут рибу носять?

— І рибу, і молоко, і яблука, і сир домашній, і кукурудзу. Вам риби треба?

— Так точно.

— Оно пацани на вулиці сидять, бачили?

— З пивом?

— З пивом. Вони сьогодні вже носили рано. Лящиків, карасиків, навіть щуки бувають. Можна з ними договоритися, бо люди розбирають.

— Ви їх знаєте, Людо?

— Одного знаю. Це наш, козубський. Коля Череда, вухатий такий. А ті, думаю, в гості до нього приїхали. Вони вже ціле літо тут крутяться.

— Друзі?

— Чиї?

— Ну, Колині?

— А я знаю? Мені воно надо?

— Та ясно, що вам воно не треба. Де ж вони рибу беруть?

— Де всі — в річці, — знизала вона плечима. — Вона там живе. Плаває.

— Ясно, — кивнув Мельник. — Дайте, я ще ковтну, і ховайте вже пляшку на сьогодні. Завтра ще зайду.

— Бога ради, — продавщиця знову знизала плечима.

Мельник купив у неї сухариків, випив, розірвав пакетик і відправив одного сухарика до рота, захрумкотів. Коли вийшов із вагончика, четвірка далі сиділа і пила пиво. Клаповухий Коля Череда справді вирізнявся серед інших. Значить, лишилося вирахувати, хто з інших двох Кора, а хто — Малий.

Тепер Мельник знав напевне: сьогодні рано гоп-компанія подалася кудись на двох човнах. Потім пацани продавали відпочиваючим рибу. Сидять вони тут ціле літо, причому, швидше за все, не постійно стирчать у друга-Череди, а бувають тут наїздами. Бо не можуть такі орли зависати тут постійно.

Кинувши до рота ще одного сухарика, Мельник повернувся на пляж. По дорозі зустрів ранкову русалку — вона вже відлежала своє на сонці і поверталася додому. Білявка стримано кивнула йому, він відповів таким самим стриманим кивком.