Розділ «21. У тихій воді дно глибоке»

В усякому разі, від самого початку знайомства банкір поводив себе так, ніби грався в шпигунів. А приставити до когось топтуна — один із елементів такої гри. Раз так, то краще не надто підставлятися і миготіти перед очима. В громадському транспорті загубитися легше і не складно вирахувати когось, хто до тебе причепиться.

Краєзнавець Пустомит жив далеко на північній околиці Чернігова. Причому — в останній багатоповерхівці на цій вулиці, в останньому під’їзді будинку та ще й на останньому поверсі, під самим дахом. Він виявився розкуйовдженим чоловіком років під сорок, відчинив гостеві двері в самих шортах, довгенько трусив руку. При цьому трусився всім тілом, ніби тримався не за чужу правицю, а за відбійний молоток, і рожевеньке черевце смішно тряслося холодцем.

— Я взагалі у відпустці, — для чогось повідомив він, жестом запрошуючи гостя на кухню. — Та знаєте, як воно — вдома вирішив трошки попрацювати. Тому не дивіться, тут у мене бардак...

— Нічого, я все зрозумію.

— Чайку?

— Можна, — після вчорашнього віскі Мельник уже вижлуктив сьогодні дві пляшки мінеральної, зійшов потом під пекучим сонцем, в все одно всередині сушило. Тому чай зараз пішов би аж бігом.

Краєзнавець увімкнув електрочайник, поставив перед гостем чашку, розцяцьковану в червоний горошок, собі підсунув кухля з написом „Валя”. У обидві чашки кинув по пакетику чаю, і щойно вода закипіла, налив окропу. Кілька секунд він стояв, уважно дивлячись на пакетик у паруючій воді, потім стрепенувся і присів на табуретку, впершись руками в голі коліна.

— Так я вас слухаю. В музеї сказали, ви науковець і вас щось цікавить.

— Ну, стосовно науковця вони помилилися. Я, гм, сценарист, — Мельник вирішив використовувати перевірену легенду.

— Так, так, цікаво. Ну-ну... Сценарист чого?

— Буде серія документальних фільмів про Україну, — звично повторив Віталій свою історію. — Поки що це проекти, збираємо матеріал. Конкретно зараз нас цікавить все, що пов’язано з Тихим Затоном.

— Ага, отак, значить, — Пустомит схрестив руки на грудях. — Всіх чомусь цікавить Тихий Затон. І я знаю, чому, — руки розплелися, вказівний палець націлився на Мельника. — Наш місцевий автор Шалига книжечку недавно випустив, де такого наворочав — на голову не налізе!

— Я з ним уже познайомився.

— Так, і що? — краєзнавець знову схрестив руки на грудях. — Він вам усі свої страшилки порозказував чи тільки обрані? Кращі, з категорії „зе бест”...

— Ну, я його не знаю так добре, як ви. Книжку перегортав, — збрехав Віталій. — Мені треба знати, що там правда, а що — ні. Скажімо, ті історії про потоплеників, що оживають, чи якихось сторожів затону...

— Я вам так скажу... Власне, я це не тільки вам кажу, я постійно виступаю: Шалига в нас на особливому рахунку. Правда, працював у архівах, вишукав унікальні матеріали. Хоча б про звірства того ж Панька Козуба, як він дівчат у затоці топив. Все, що стосується такого історичного фактажу — правда, чиста правда, клянуся вам і присягаюся, — Пустомит поклав долоні правої руки на груди з того боку, де серце. — А коли доходить до містики — йому б місцевим дідом Панасом працювати. Нудно старому на пенсії, ось і вигадує різне таке всяке. Знає, що перевірити не можна, а людям цікаво. Книжечку його навіть перевидавали. Він там усіх примар згадав, не лише на Тихому Затоні. Так що коли хочете зняти таке кіно, аби з вас люди не сміялися, не ведіться на дідові фантазії. Пийте чай, — сам він двома пальцями виловив пакетик і кинув його в раковину мийки. — Ви з цукром?

— З цукром.

— А в нас усі без, фігури бережуть, — Пустомит ляснув себе по черевцю. — Тому звиняйте, цукор спеціально не купуємо.

— Значить, питиму без цукру, — легко змирився Мельник і за прикладом господаря, обпікаючи пальці, виловив пакетик із своєї чашки, відсьорбнув і повернувся до теми розмови: — Мене взагалі зацікавила сама тема Тихого Затону. Кажуть, наприклад, що там дна нема і тому якісь потвори живуть...

— Ну, тут частково правду кажуть, — краєзнавець теж сьорбнув чаю. — Не про потвор. Монстрів не буває в природі, тому в Тихому Затоні живуть риби, жаби та раки. Сомів і щук там іноді здоровенних достають, але не монстроподібного розміру. Стосовно бездонності — знаєте, приказка є: в тихій воді дно глибоке? Вона взагалі не річок стосується, як і всяка народна мудрість, але в даному випадку цілком буквально відповідає суті питання, — видно було, що Пустомит осідлав одного зі своїх улюблених коників. — Може, ви не знаєте, але Тихий Затон — унікальний куточок природи. Колись дуже давно це був не затон, а власне Десна. З часом гирло трошки зсунулося, на тому місці лишилося болото. Але вода в затоні не стояча — там купа підводних джерел, які його підживлюють. Ви ж, мабуть, знаєте про тамтешню „смугасту” воду.