Розділ «1. Тихий липневий ранок»

Ця снасть краща за звичайну сітку. Сплетена з міцної волосіні, має півтора метри в довжину і може опускатися на достатню глибину. Звичайно, дно затону не вимірюється, але до країв прилаштовуються грузильця — і ось вам пастка для риби. Заплутається вона в волосіні, розірвати капкан не так просто, ще більше заплутатися можна. Тут головне — не перетримати, бо риба швидко задихається і дохне. Половина риби, спійманої за допомогою такого „екрану”, відразу викидається. Тому і вважається це чистісіньким браконьєрством.

Коцюба взяв з дна човна спінінг, підгріб трошки веслом, аби ближче, закинув блешню так, аби гачок зачепив під водою верхній край пастки. Почав змотувати котушку, волосінь натягнулася. Посмикав — є-е-е! Зловилася рибка, велика й маленька...

Треба поспішати. Видно, ставили „екран” грамотні люди. Не кожен чужак зможе на затон випливти, тут треба прохід знати. А ставили вони капкан, швидше за все, вчора після заходу сонця. Раз так, то збираються раненько забирати. Хочеться, аби менше дохлої риби до того часу набралося.

Коцюба обережно потягнув волосінь на себе, підтягуючись разом із човном ближче до латаття.

Човен гойднувся.

Не звертаючи на це уваги, рибалка підтягнувся ще трохи. Тепер до вішки можна дістати рукою. Тільки блешню відчепити треба.

Човен знову гойднувся. Цього разу — сильніше. Так, ніби знизу його щось штовхало. Наче крупна риба плаває десь поруч і чиркає дна човна своєю спиною.

Коли човен гойднувся втретє, Коцюба завмер. Тепер до нього дійшло — це йому не здалося і не він сам розгойдує його. Глянув на воду, але нічого не побачив. Вона, як завжди в затоні, була тихою і темною, аж до чорноти. Лише хлюпнуло щось тихенько — і знову тиша. Лише дзижчання комарів дратує вуха.

Гумового дна човна знову щось торкнулося. Цього разу Гриша точно відчув — внизу, під водою, щось є. І це загадкове „щось” плаває кругами довкола його човна.

Враз пригадалися всі чутки, плітки та дурні бабські розмови. Тільки вони вже не видавалися рибалці зовсім пустими і безглуздими. Смикнувши спінінг, спробував відчепити гачок, але той тримав міцно. Під човном знову щось пропливло, і Коцюба, ковзнувши рукою в кишеню брезентової штормівки, витягнув складного ножа. Мить — і гостре лезо перетнуло волосінь. Бог із нею, із блешнею.

Стиснувши весла в руках, Коцюба відчайдушно почав гребти до берега. Через латаття не пробитися, заплутаєшся, тому він спрямував човна в обхід, до найбільш крутого краю рятівною твердої землі. Гриша не хотів признаватися собі в тому, що йому страшно.

Але йому таки стало страшно.

Щось знову чиркнуло по дну човна, і рибалка буквально сідницями відчув — це „щось” досить велике. А головне — навряд чи схоже на рибу. Ось коли жах охопив його остаточно. Він почав відчайдушно працювати руками, вигрібаючи до берега з останніх сил.

Човна щось сильно штовхнуло знизу.

Досить було одного такого поштовху, аби човник перекинувся і рибалка опинився у воді. Важкі гумові чоботи і штормівка відразу потягнули вниз. Гриша спробував скинути верхній одяг, одночасно борсаючись, бризкаючи довкола себе і молотячи руками. Кричати не міг — подих перехопило. Він тільки розкривав рота, як щойно зловлена риба.

Щось схопило його знизу за ноги і потягнуло на дно. Щось сильне і дійсно не схоже на рибу. Його тримали руки, людські руки... а може, вже давно не людські.

Вони були холодні, бридкі і чіпкі.

Останнє, що відчув Коцюба, занурившись у воду з головою — це міцні слизькі  пальці на своїй шиї. А потім у очах стало темно, бо темна вода поглинула його.

Назавжди.