Розділ «ЧАСТИНА П’ЯТА»

— І що би ти зробила, отримавши необмежений доступ до необмежених грошей?

— Я б побудувала нову країну, — прошепотіла Анжела. — Свою. Країну. Справедливості. Не віриш, що це можливо?

Влад мовчав.

— Подумай усе-таки, — тихо попросила Анжела. — Ми з тобою зустрілися… Є ще такі люди на землі? Нині живі? Ми не знаємо… А нас уже двоє. Ми об’єдналися. Ми стали сильнішими… Подумай, може, ми — послані на землю… для добра? І відмовляючись від призначення — вчиняємо негідно?

Влад мовчав.

— Одна людина може змінити все, — сказала Анжела твердо. — Дві… напевно. У нас є управа на всіх на світі… На президентів, банкірів, королів, магнатів, терористів… На всіх. Розумієш? І нам не потрібно створювати свою піраміду влади, свою секту, релігію… Піраміди вже стоять — грошові. Треба лишень відірвати сідниці від крісла. Послухай, ми з тобою, ти та я, можемо змінити світ. По-справжньому. Сто відсотків. Вилікувати хворих, нагодувати голодних… Ну, гаразд, нехай не всіх, але — багатьох, подумай!

— Дуже добре, що ти хочеш прославитися добрими справами, а не злими, — задумливо підсумував Влад.

Анжела образилася.

«Любий Владе!

Поки знайти вдалося небагато.

Маківський будинок маляти було закрито двадцять років тому. Жодних відомостей про біологічних батьків дитини, яка отримала згодом ім’я Влад Палій, в архіві знайти не вдалося. Свідків немає. Тут поки голяк.

Тепер відносно Опильні.

Ілона Стах загинула в автокатастрофі, більш того, з документів видно, що загинула вона за день до народження доньки (мабуть, помилка в записах). Могилу відшукати не вдалося — хоча запис про поховання в документах є.

Могила Гордія Стаха — поруч з могилою його другої дружини, Аліни Хромої. Її син — зведений брат Анжели Стах — виїхав із селища п’ятнадцять років тому і звідтоді не повертався.

Не збереглося ні єдиної фотографії Ілони Стах. Три записи в книзі цивільного стану — про шлюб, про народження доньки, про смерть. До речі, шлюб був укладений за вісім місяців до пологів. Цілком можливо, що Гордій Стах усиновив чужу дитину. А може, це плітка.

Свідків мало. Селище майже спорожніло — завод ледь жевріє, роботи немає. Про Ілону Стах говорять неохоче, погано пам’ятають — вона не прожила в селищі й року.

Владе! Дуже шкода, що ми не можемо зустрітися. Проте знай — я уважно стежу за усіма твоїми справами. Збираю статті, колекціоную інтерв’ю. Якщо в тебе виникнуть хоч незначні проблеми — тільки дай знати. Думаю, я зможу зробити багато чого…»

…Востаннє вони з Богорадом бачилися в метро. На найлюднішій, найшумнішій станції. Богорад не здивувався такому місцю зустрічі — на той час він був готовий до чого завгодно. Якби Влад зізнався йому, що Анжела прилетіла з Марса в космічному яйці-інкубаторі, — Богорад не заперечував би, мабуть…

Після того, як Влад замовк, Богорад німував хвилин зо сім — великий електронний годинник над чорною дірою тунелю помилитися не дасть.

— Зрозуміло, — сказав він нарешті. — Тоді — зрозуміло.