Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

— На останні роботи Ведрика до непристойності зросли ціни. І продовжують рости… Дві мініатюрки, що їх він подарував друзям, пішли на аукціоні по двадцять тисяч кожна. Тут, — Богорад повів рукою, позначаючи навколишній темний простір, — просто золоті гори якісь… Так?

Фрол спробував висковзнути зі світної плями, Богорад наздогнав його променем ліхтарика:

— Стояти… З таким мотивом, Фроле, тобі треба завмерти і не рухатися.

— Брехня, — нудно повторив Ведрик.

За спиною в нього — Влад здригнувся — з’явилося обличчя. Великі мазки блікували в білому слабенькому світлі ліхтаря.

На картині зображено було худорлявого молодого чоловіка з маленькою гострою борідкою.

— Хто це? — механічно спитав Влад.

Ведрик повернувся всім тілом. Приплющив очі від сліпучого світла:

— Це я… Не ваша справа. Це мій портрет, ясно вам? Мій портрет теж не належить мені за законом?!

В обличчі молодого бороданя вгадувалося щось — невловиме — від Фрола Ведрика, квадратнолицього і тлустого. Юнак міг би бути Ведрику, наприклад, небожем.

— Дивно, — тихо сказав Влад. — Дивно, що вона не впізнала…

— Вона не впізнала?!

Ведрик пірнув під світний промінь. Щось загуркотіло, падаючи. Темна тінь сахнулася вбік, і промінь метнувся вбік. Гупнув на підлогу ліхтар. Ведрик відскочив од Богорада, зробившого спробу його схопити, — і загуркотів униз східцями. Звідтіля відразу ж долинув його жахливий крик — і короткі нерозбірливі репліки кількох чоловічих голосів.

— Хто там? — поцікавився Влад.

— Поліція, — пояснив Богорад, піднімаючи ліхтар. — Усе, йому не викрутитися. Можете спокійно спати, пане Палій… Життю пані Анжели Стах нічого не загрожує.

Влад зачув іронію в його голосі. Хотів відповісти — по-перше, подякувати, по-друге, попросити вибачення, що так нерозважливо проговорився, а по-третє, спробувати порозумітися. Пояснити, що Анжела… Що вона…

Але він не встиг.

Промінь ліхтарика вп’явся в темне полотно. З полотна — із темряви — дивилася зухвала, весела, жива і сильна жінка. Влад упізнав її одразу — хоч та й була на років десять молодшою, хоча й зображена у авторському баченні Соника… Самсона Ведрика, кожен мазок якого клався замиловано. Світло, тінь, рух, подих, життя…

— Ну, що ж, цілком пристойно, — сказав Богорад за його спиною. — Непогана робота, правда?

Влад не відповів.