Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

— Ти ж не робитимеш різких рухів? — поцікавився Богорад.

— Тут, — Ведрик повів рукою. — Освітлення повинне бути хороше… Краще денне. Усі його роботи підписані в правому нижньому куті… От лишень що ви хочете побачити? Що я нічого не вкрав?!

Богорад гмикнув іще раз:

— Помста через десять років… Малоймовірно, Ведрику. Забагато. Все тужив за братом, а через десять років узяв та й…

— Ви нічого не доведете, — швидко заперечив Ведрик.

— Можливо… Але роботи Самсона належать його вдові. За законом.

— За законом?!

Ведрик обернувся. У світлі ліхтаря його спотворене люттю обличчя виглядало, наче намальоване на м’ятому простирадлі. В очах стояла образа — багаторічна. Свинцева. Головна образа його життя, начебто словосполучення «за законом» стало особистим його ворогом, кошмаром, прокльоном.

— За законом?! Вона, ця сука…

— Якщо я ще раз почую це слово, — рівно сказав Влад, — я заткну його тобі в глотку разом з язиком і зубами.

Ведрик смикнувся:

— І відповісте… Бо все, що ви робите зі мною, — незаконно! Це… вас будуть судити, а не мене!

У кишені Богорада запищав телефон.

— Алло?

Знадвору, за величезними вікнами, шумів вітер. Унизу підморгував, закритий гілками, білий тьмяний ліхтар. Пахло, здається, оліфою — і ще чимось специфічним, Влад ніколи не був у майстернях художників, але специфічний запах був йому чомусь знайомий.

— Слухаю, — додав Богорад. — Ага… Ага. Ну, звісно. Дякую, Саню…

Промінь ліхтарика піднявся вище. Білим пальцем уперся Ведрику в обличчя:

— Ось і все, Фроле. Мотив у тебе… Гарний такий мотив.

— Брехня, — категорично заперечив Ведрик. — Брехня.

Богорад обернувся до Влада: