Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

— Таксі буде за півгодини, — сказав він м’яко. — Давай-но швиденько мийся, збирайся, і я тебе проведу.

— Тобто? — запитала Анжела по паузі.

— Я не хочу, щоб ти жила в моєму будинку, — пояснив Влад. — Я сам по собі, ти сама по собі, ти вже доросла дівчинка… і так далі.

— Що, показові виступи? — тихо запитала Анжела. — Демонстрація рішучості? Ти сам чудово розумієш, що виглядаєш смішно. Хочеш налякати мене? Дешево. Я не ведуся на понти.

— Ти не зрозуміла, — сказав Влад. — Ніхто не заважатиме тобі навідувати мене, коли почуватимешся кепсько. Будь ласка, приходь, я, напевно, радий буду тебе бачити. Але жити в моєму будинку ти більше не будеш. До приїзду таксі залишилося двадцять п’ять хвилин, і я не хотів би забирати в тебе дорогоцінний час.

Анжела дивилася на нього спідлоба. Здається, вона все ще не вірила.

Таксі примчало хвилина в хвилину, тож Влад вийшов до водія, вибачився і попросив зачекати чверть години, а потім піднявся до Анжели. Вона сиділа посеред кімнати для гостей, перебираючи вологе волосся, зухвало домашня, тепла, розхристана.

— Чверть години, — сказав Влад. — Допомогти тобі зібратися?

— Я не хочу нікуди їхати, — пояснила Анжела майже весело.

— Це мій будинок, — Влад розкрив шафу, витяг з нижньої полиці Анжелину сумку. — Я запросив тебе в гості, а тепер я прошу тебе залишити мене самого. Давай-но скоріше, інакше таксистові доведеться доплачувати з твоєї кишені.

— Це схоже на сцену ревнощів, — прокоментувала Анжела. — Через це… через Микиту? Я пожартувала.

— Збирайся, — повторив Влад.

— Я нікуди не поїду.

— Ти поїдеш. І щоразу, коли пута притиснуть тебе, ти приходитимеш сюди на уклін. І плазуватимеш по ґанку, як уже плазувала колись. Я шкодуватиму тебе і впускатиму до вітальні — на п’ять хвилин. І ти йтимеш — до наступного разу… Ось як це буде.

Анжела ощирилася:

— Ти забув сказати, що поки я плазуватиму по ґанку, ти будеш плазувати по підлозі — по той бік дверей. Ти не пробував забивати цвяхи потилицею? Відчуття таке самісіньке…

Зовні просигналила машина.

— Ще хвилина — і я викину тебе за поріг разом з порожньою валізою, — мовив Влад. І, зустрівшись із ним очима, Анжела раптом швидко почала збиратися.

Закинула на плече сумку. Зупинилася в дверях, дивлячись Владові прямо в очі:

— Ти ще попросиш мене, щоб я повернулася!