Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

— Я намагалась… — скривилася Тетянка. — Але батьки: «Ах, ти не маєш рації!», «Ах, Аллочка чудова!». Минулого разу батько просто сказав, що я їй заздрю! Як зомбовані, їй-богу.

— Тетяно, ми змушені на тебе чекати! — долинуло із саду.

У голосі Тетянчиного батька вже виразно вчувалася гроза. Тихесенько наспівуючи: «Хорошо, что день рожденья только раз в году», — Тетянка попленталася до виходу. Біля самісінького порога Ірка схопила подругу за лікоть.

— Пригадуєш, у вас був пластиковий корпус від телевізора? Величезний такий, ми ще в ньому в дикторів бавились. Він іще цілий?

— Здається так. У підвалі валяється, — кивнула Тетянка.

— Притягти зможеш? — рішуче поцікавилась Ірка. — Але пізніше, увечері. А ще краще — вночі.

— Навіщо? — пошепки спитала Тетянка, зазираючи Ірці в обличчя величезними, сповненими розпачу очима.

— Навіщо-навіщо — сама ж казала: дубль для ступи робити!

— Ти береш мене на шабаш! — радісно видихнула Тетянка й миттю єхидно примружила очі. — А як же страшні небезпеки, що чекають на мене?

— Ну, сподіваюся, Алли там не буде, а все інше… — Ірка байдуже відмахнулась. — Не можна ж дозволити, аби в тебе кожного року були такі сумні дні народження!

Розділ 2

День перший

(а точніше, Ніч на Івана Купалу)

— Ох, якщо капуста все-таки зіпсується… — жалісно сказала Ірка й похитала головою, намагаючись уявити собі майбутній скандал, а потім обережно притисла перекладену капусту важким гнітом.

— Не зіпсується, — впевнено заявила Тетянка, оглядаючи результати їхньої спільної праці.

— Помовчала б уже! Теж мені, експерт, ти капусту хоч раз у житті квасила? — буркнула Ірка й теж прикипіла поглядом до двох величезних ступ, що стояли перед ними.

Якщо взагалі не знати, що ще кілька хвилин тому одна з них була пластиковим корпусом від телевізора — то зовсім не відрізниш. Он на ступі-дублі навіть сучок збоку стирчить — один в один неначе справжній. Гарна робота, якісна. Ірка задоволено кивнула.

Тетянка зазирнула всередину справжньої, тепер порожньої, ступи й гидливо наморщила носика.

— Тут десь шланг був — я її хоч трохи обмию, а то весь шабаш капустою просмердимо.

— Усе одно смердітиме, — знизала плечима Ірка й пірнула у свій власний відьмацький підвал.