Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

Костур затанцював у слабких старечих пальцях і раптом вислизнув.

Ірка нахилилась, дідок так само. Шарф сповз із дідового підборіддя, й Ірка побачила величезну бородавку. Це була ціла шишка, яскраво-червона, поросла твердим чорним волоссям.

Швидким рухом дідок поправив шарфа, а Ірка відвела погляд. Справді, такий «скарб» не варто демонструвати.

Швидко подякувавши, подруги рушили до берези. Ірка озирнулась, аби на прощання помахати дідкові рукою.

— Дивно, — пробелькотіла вона. — Куди це він зник?

— Певно, ягоди збирає, — знизала плечима Тетянка. — Нахилився, от його й не видно.

Ірка із сумнівом похитала головою: лісосмуга молода й не надто густа, і крізь неї було дуже добре видно.

Вузька стежка вперлася в стару, порослу травою колію.

— Це і є путівець? — із сумнівом пробелькотіла Ірка.

Дівчата стояли, здивовано роззираючись на всі боки.

— Ну й куди тепер — праворуч чи ліворуч? — спитала нарешті Тетянка.

— А зараз дізнаємось, — зраділо відгукнулася Ірка. — Он знову людина йде.

Назустріч крокувала середнього віку жінка, по самісінькі очі закутана в хустку. Вона підозріло глянула на дівчаток.

— А що ви тут робите? — спитала вона. З-під хустки голос лунав дуже глухо.

Підозра в тітчиному голосі заспокоїла Ірку. Усе нормально, звичайна собі пильна тіточка, якій треба знати все на світі. Дівча повторило історію про пошук попутної машини. Так само із сумнівом визираючи з-під хустки, тітка тицьнула пальцем ліворуч.

— Туди йдіть, може, наздожене хтось.

Подруги мимохіть глянули в той бік, куди вона показала. Поросла колія тяглася ген за обрій.

— А села тут нема? — почала Тетянка й убитим голосом додала: —…поблизу.

Поруч із ними нікого не було. Тітка в хустці зникла, неначе випарувалась.

— Може, за кущем сховалась? — припустила Тетянка, і її голос перелякано затремтів.