Розділ «СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ»

— А ти? — войовничо, але не дуже зрозуміло заперечила Тетянка. — І взагалі, питання зараз не в тому, звідки взялася я, питання в тому, як його звідси вибратися, — філософуючи далі, Тетянка зробила крок і зненацька опинилася поміж кудлатим псом та Іркою.

— Що ж ти робиш, дурепо? — кинулася вперед перелякана Ірка — поміж Тетянкою й кудлатим.

— Спокійно, мене він не зачепить, — хоч і не дуже впевнено, гукнула Тетянка й, обережно оббігши Ірку, знову стала між нею та псом. Трохи спантеличений таким перебігом подій, кудлатий запитально схилив голову набік.

— Я не зрозумів, у вас що, гра така — хто швидше застрибне собаці в пащеку? — поцікавився єхидний хлоп’ячий голос. — Ану відваліть обидві: я тут головний, а всі інші ззаду, — знайома фігура Богдана вклинилася між Тетянкою й кудлатим.

Хлопчак, як завжди, тримав у руці довгого меча.

Тетянка зовсім не зраділа його появі:

— Слухай, звідки цей толкійонутий недоумок узявся? — обурено спитала вона в Ірки.

— А ти? — передражнила Ірка.

Тим часом кудлатому псу їхні суперечки вже набридли. Обурено гаркнувши на дурних дітлахів, які перетворили на балаган святу справу пожирання відьом, кудлатий ярчук утяг носом повітря й почав обходити Богдана й Тетянку, аби знову підібратися до Ірки.

Довгий меч плазом гепнув ярчука по морді. Придушено дзявкнувши, кудлатий відлетів геть.

— Здавайся, саруманове поріддя! — гаркнув Богдан, стрибаючи за псом. Миттю звівшись, кудлатий знову рушив уперед, але не на Богдана. Напружуючи коротенькі лапи, ярчук квапився до своєї справжньої мети — до Ірки. Але його й удруге спинив прямий удар меча.

— Ой! — видихнула Тетянка, чекаючи, що блискуче вістря меча зараз прохромить кудлатого. Але пес тільки відлетів убік. І знову звівся, приголомшено струснувши головою.

— У нього що, меч тупий?

— Звісно, — здивувалася Ірка. — А ти як гадала?

Ярчук знову атакував, і знову — Ірку. Майстерно орудуючи мечем, Богдан відкинув його геть — на тонконогого, що так і бився з котом. За мить звірі вже котилися по землі, усі втрьох.

— Чи він і справді вміє битися мечем? — знову здивувалась Тетянка.

— Звісно. А ти ж як думала? — укотре знизала плечима Ірка й крикнула: — Богдане, схоже, вони тебе взагалі не бачать! Тільки мене!

— Не бачив сонця я і не читав казок, та маю добрий нюх і гарно чую! — прогорлавши уривочок із садистського віршика, Богдан кинувся до звірів, які билися, і скомандував: — Котяро, ану геть!

І кіт послухався! Відчайдушним стрибком вискочивши з бойовища, він кинувся до Ірки й миттю опинився в неї на плечі. Дівча аж похитнулося під його вагою. Мимохіть схопившись рукою за пухнасту котячу шубку — чи то для того, щоб не впасти самій, чи то для того, щоб утримати кота, — Ірка стояла й не зводила очей від дійства, що розгорталося перед нею. Богдан ганяв ярчуків, а ті щосили намагалися прорватися до відьми. Дурні ярчуки не могли збагнути тільки одного — із цією відьмою Богдан приятелював ще з дитячого садка.

Собаки стрибали, але весь час наривалися на хвацькі удари меча. Скиглячи, ярчуки відлітали геть, уперто зводилися, щоб знову впасти. Тоді вони спробували обійти хлопця з флангів. Меч двічі зблиснув — праворуч, ліворуч, — і все знову закінчилося. Побиті пси вже ледве пересували лапи, та, незважаючи на це, вигляд живої відьми надавав їм наснаги — і вони лізли знову й знову.