Розділ «СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ»

— Піду прижену машину, — буркнув він і почовгав з альтанки геть.

Розділ 16

Біжи, відьмо, біжи!

Ірка важко відсапувалася. Ну що ж, солодка парочка хоч якусь правду сказала. Вона — сильна відьма. Спасибі шановній Раді Сергіївні за уроки відьмацтва й за підказки. Але, звиняйте, Ірка Хортиця не дасть заморити себе голодом у якомусь підвалі!

Ірка на мить затрималася біля входу в альтанку. Присіла навпочіпки… Потім швидкими нечутними кроками рушила до будинку. Вихором злетіла по приставленій драбині, вискочила в коридор і на секунду зазирнула до порожньої Радиної спальні. Потрібна річ знайшлася відразу, на столику під дзеркалом. Ірка спустилася на перший поверх. Спочатку вона трохи завагалася, поглядаючи то на вихід, то на кухонні двері, і нарешті рішуче рушила до пічки.

— Я ж обіцяла, що з чоловіком нічого поганого не станеться, — тихенько прошепотіла Ірка.

Швидко обмотавши руки ганчір’ям, вона витягла гарячий згорток фольги. Обпікаючи пальці й тихо лаючись, дівчинка розгорнула його.

У саду загув двигун «Мерседеса».

— Треба поквапитись, — сказала собі Ірка, згортаючи фольгу.

— Та пізно вже, — відповів їй насмішкуватий Радин голос. — Я ж попереджала: принципи тебе згублять.

Рада стояла біля коридорних дверей, і на її обличчі був вираз, у якому поєдналося щось на зразок жалю й глузування.

— Якби ти залишила Іващенка нам, то, може, ще й устигла б утекти. Він тобі що, родич? Улюблений дядечко?

Ірка не стала дискутувати з Радою. Вона прожогом кинулась до дверей, що вели до саду… аби з льоту врізатися прямо в голомозого лжеменеджера. Він миттю стис її за плечі мертвою хваткою. Брязнув метал, і Ірка з жахом побачила, як на її зап’ястках опинилися справжнісінькі наручники!

— Єдине, що мені у вас, відьмах, подобається, — сказав Аристарх Теодорович, звалюючи Ірку, яка відчайдушно борсалася, собі на плече, — так це те, що ви вмієте пакостити лише на відстані. А коли потрапите до рук — усе, пташці кінець! — він кинув Ірку, наче якийсь лантух, на заднє сидіння «Мерседеса». — А проти холодного заліза ви взагалі — пшик! — він презирливо клацнув пальцями перед носом безпомічної Ірки. — Доки на тобі ці штучки, — Аристарх посмикав ланцюжок наручників, — жодної користі з твого ворожіння не буде! — він грюкнув дверцятами.

— Прощавай, Ірко, більше ми не побачимось, — долинув до Ірки приглушений склом голос Ради.

Запишавшись, з усвідомленням власної сили, Аристарх сів за кермо. Машина рушила з місця.

І тут Ірку почав розбирати нервовий регіт.

Аристарх підозріло озирнувся до неї:

— Істерика? Не допоможе. Можеш сміятися, можеш плакати, живою я тебе все одно не випущу, навіть не сподівайся, — заявив він, вирулюючи на вулицю. У його голосі зазвучала образа. — Ми б, звісно, могли з тобою домовитись, якби у вашого відьмацького поріддя була хоч краплина совісті! Хоча б ось така! — Аристарх показав на пучці пальця, яка саме краплина совісті мала б бути у відьом і в Ірки зокрема.

Дівча буквально завило від сміху. «Ні, він тут іще й про совість патякає!»