Розділ «СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ»

— Ти диви, яке вперте, зараза! — пропустивши повз себе кудлатого, що знову кульгав до бою, Богдан схопив його за шкірку.

Пес спробував був цапнути кривдника, але, вкотре отримавши руків’ям меча по зубах, покірно притих.

— Так, а де ж другий? Ти куди преш, страшидло?

На лапах, що вже почали підгинатися, тонконогий знову пошкутильгав до Ірки. Швидко взявши меча під пахву, Богдан схопив за шкірку й тонконогого. Псові лапи відірвалися від землі, і він завис.

— Ого, нічого собі, який важелезний! Ірко, стій на місці, ти на них погано впливаєш! — крикнув Богдан і потяг ярчуків до найближчого провулка. Кудлатий, немов волохата ганчірка, теліпався в його кулаці, а лапи тонконогого сумно тяглися асфальтом.

— Я не наймався вас тягати, — пропихтів Богдан, кинувши обох на землю. — Напрямок — подалі звідси! — скомандував він, розвернувши зморених псів мордами до траси. — Надаю прискорення! — і хвацько вмазав мечем по ярчукових задах.

Пси заскавчали й, завзято загрібаючи лапами, помчали собі геть. По-геройськи недбало закинувши меч на плече, Богдан повернувся до дівчаток:

— Не знаю, як вони тебе бачать, але щойно перестали бачити, так собаки як собаки. Тільки без очей. А взагалі, звісно, цуцики — жах. Де ти їх узяла?

— Господар нацькував, — похмуро буркнула Ірка. — Хочеш, то можеш з ним познайомитись.

Здалеку залунало спочатку важке гепання черевиків, а потім переливчастий свист-заклик — це лжеменеджер шукав своїх псів.

— Це що, Саурон чи Валь-де-Морт якийсь? — зовсім серйозно поцікавився Богдан.

— Гірше, — відповіла Ірка, — Це Аристарх. Мотаймо звідси! — і всі вчотирьох, враховуючи кота, помчали геть.

Розділ 18

Повернення відьми

Вони бігли темними вулицями. Ірка час від часу заклопотано поглядала на небо:

— Головне, не потрапити до рук директриси, — пояснила вона у відповідь на здивований Тетянчин погляд. — Вона десь там літає, — Ірка показала пальцем на небо.

— Директриса-янгол, — прокоментував Богдан. — Це щось новеньке.

— Вона не янгол, а відьма, — похитала головою Ірка.

— Це вже трохи зрозуміліше, — погодився Богдан.

— Слухайте, може, після того, що я вам зараз скажу, ви й не захочете зі мною дружити, — рішуче заявила Ірка, спиняючись, — але я все одно маю вам це сказати. Я — так само.