Розділ «СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ»

Битва під гаражами

— Xапайте відьму!

М’які лапи водночас ударили об асфальт — пси помчали.

— Стійте, куди ви?! Не туди, чорт забирай! — відразу ж заволав Аристарх. — Придуркуваті тварини!

Ірка озирнулася на льоту.

Задерши догори пики й утягуючи в себе повітря, ярчуки помчали геть — за слідом Ради, що полетіла. А за ними, спотикаючись, побіг менеджер.

Відьмочка припустила ще дужче. Там, де Рада злетіла вгору, пси втратять слід, і Аристарх зможе повернути їх у погоню за Іркою. Але кілька хвилин у неї все ж таки є. Хоча, як їх використати, Ірка не уявляла. Цей район вона майже не знала, та й узагалі, сховатися десь між прямокутниками багатоповерхівок було дуже важко: будинки, дворики, що їх зусібіч продувало вітром, металеві гаражі, довга стрічка дороги.

Ірка бігла геть, без якоїсь певної мети, просто так, аби опинитися якнайдалі від Аристарха та його ярчуків.

Але далеко втекти їй не пощастило. Собаки невпинно наближалися. Один пес уже майже дихав Ірці в спину, гострий собачий запах ударив їй у ніздрі. Заверещавши, Ірка кинулася вбік.

Довга тінь пролетіла повз неї. Тонконогий собайло, промахнувшись, придушено дзявкнув і покотився по землі. Але наступним ривком він звівся на лапи. Здійнявши цілу хмару пилюки, пес знову рушив на свою жертву. Ірка виразно чула його ричання-шипіння — тепер у ньому звучало безсумнівне торжество. Більмасті очі ярчука світилися в пітьмі, і хвилі білястого туману щільно огортали дівчинку, закутуючи в ядучий кокон.

Ярчук не поспішав. Він набагато випередив свого коротколапого побратима й тепер насолоджувався — це дівчисько, яке отетеріло від жаху, було в його цілковитій владі. Відьма. Здобич.

Туман уже парував на рівні Ірчиних плечей. Вона спробувала зробити крок — і не змогла, хотіла змахнути рукою, але рука не рухалася. Ірка закричала. У відповідь пес роздратовано гавкнув — Ірчина поведінка йому явно не подобалась. Білястий туман поплив нагору, щільно затуливши Ірці рота. Немов знущаючись, ярчук повільно позіхнув. Ірка відчайдушно сіпнулася. Пащека цього пса була зовсім не така, як у звичайного собаки, вона скоріше нагадувала акулячу!

Пес глянув на свою безпомічну жертву — Ірка була впевнена, що в затягнутих більмами очах ховалася жорстока посмішка, — і рушив до неї.

Порятунку не було, хіба що зараз станеться якесь диво! Цікаво, а з відьмами трапляються дива? — якось відчужено подумала Ірка, зіщулившись у передчутті гострих ікол, що за мить мали вп’ястися в її тіло.

— Ня-а-а-а-в! — Ірчине триколірне диво стрибнуло на ярчука, увігнало пазурі в собачу пику й заходилося всіма чотирма лапами рубати собайла на капусту.

І в цей час хтось щосили смикнув Ірку за руку. Липкий, мрячний кокон, що її обплутував, розпався на дві частини й зник безпомічними білястими смерчиками.

— Не стій як нежива, а то й справді такою станеш! — зарепетувала Тетянка, тягнучи приголомшену Ірку за собою, подалі від котячо-собачого побоїща.

Але далеко втекти їм не вдалося. Дрібно перебираючи коротенькими лапками, на місце бою нарешті приплентався кудлатий. Це був кумедний, маленький волохатий цуцик, навіть доволі милий. Такому б сопіти десь у куточку дивана, затишно скрутившись під боком у свого господаря, і час від часу зводити милу мордочку… Пес звів милу мордочку, і його величезна, наче валіза, щелепа глухо клацнула. Не звертаючи уваги на побратима, який бився з котом, кудлатий ярчук рушив до Ірки. Мрячні хробаки, гидотно звиваючись асфальтом, поповзли їй назустріч.

Ірка кинулася вбік, ледь устигнувши крикнути:

— Тетянко, тікай! Звідки ти тут узялася?