Розділ «СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ»

— Треба швидко це припинити, йому там погано, — сказало дівча, стривожено поглядаючи то на палаючі дрова, то на дзеркало, в якому щойно було бліде обличчя її «тренувального ворога».

— Безумовно, — кивнула Рада. — Аристарху Теодоровичу, залийте вогонь.

— Води треба набрати… — пробелькотів Аристарх, швидко підставляючи цебро під кран.

— Ви що, не могли раніше про це подбати? — вередливо поцікавилася Рада Сергіївна й повернулася до Ірки. — Іди-но спати, моя люба. У тебе був важкий день.

— А як же?.. — Ірка махнула в бік пічки, де вийнятий і простромлений цвяхом слід бізнесмена Іващенка ще й досі стояв на ґратах над вогнем.

— Аристарх Теодорович прибере, — недбало відмахнулася Рада Сергіївна. — Треба загасити пічку й вигребти попіл. Це зовсім не жіноча справа.

— Вічно ви, відьми, усю брудну роботу звалюєте на бідного менеджера, — посміхнувся Аристарх, стежачи, як у цебро набирається вода. — Хоч клієнтів шукай, хоч пічку гаси.

— Іди, іди, ти на ходу засинаєш, — Рада Сергіївна підштовхнула Ірку до дверей.

Ірка справді відчула, що очі їй заплющуються, а тіло наливається сонливою вагою. І справді — поспати б.

— Спасибі. Вибачите, Аристарху Теодоровичу, — пробубоніла Ірка, позіхаючи, і попленталася до сходів.

Підіймаючись нагору, вона ліниво подумала, що старезна пічка на дровах — теж Радина дурна ідея. Мабуть, саме заради неї вони й знімали цей будинок. Ірка похитала головою. Сто відсотків, газова духовка подіє незгірше, проте чистити потім нічого не доведеться. Але перевіряти своє припущення дівчинці зовсім не хотілося. Обличчя Іващенка все ще стояло в неї перед очима. Як же йому було недобре! Неначе метал і вогонь уп’ялися в його живе тіло. Саме так воно й було, на те й чаклували. І жінка, що з ним була, теж страшенно перелякалася! Ні ж бо, відтепер — жодних експериментів на живих людях.

Позіхаючи, Ірка присіла на край ліжка. Щось її тривожило, не давало спокійно поринути в сон. Аристарх Теодорович теж молодчина — не міг заздалегідь цебро набрати! Доки він там із водою порається, бідолаха бізнесмен страждає. Хоча на Аристарха нема за що наїжджати, сама винна. Ворожіння її, отже, вона й мала все передбачити. Зараз, напевно, менеджер уже загасив полум’я, й Іващенку полегшало. А скоро раптовий біль у грудях забудеться. Та все-таки не завадило б перевірити.

Сонно потираючи очі, Ірка вийшла з кімнати. На якусь мить вона нерішуче спинилася. Може, не варто, ще образяться, скажуть, що вона їм не довіряє. Дівча глянуло вниз крізь перила. Із кухні долинав тихий голос Ради Сергіївни, а на підлозі тріпотіли тремтячі відблиски вогню.

Стоп, значить, пічка ще й досі горить? Певно, слід просто вийняли, а жарини загасити не встигли. Треба все-таки перевірити, інакше вона не зможе спокійно заснути. До кухні заходити зовсім необов’язково, достатньо буде обережно зазирнути з коридору.

Намагаючись не рипіти сходами, Ірка рушила вниз. Повільно, крок за кроком вона перетнула коридорчик. Про всяк випадок притискаючись до стіни, дівчинка глянула вглиб кухні й одразу завмерла, їй фактично заціпило.

Вогонь у пічці палав іще сильніше! Він гудів, випльовуючи іскри. А на ґратах над ним тьмяно поблискував пакет із фольги, що в ньому був знятий слід нещасного бізнесмена Володимира Іващенка. Ірчин переляканий погляд перестрибнув на зігнуту біля пічки постать. Умиваючись потом, Рада Сергіївна підкладала й підкладала дрова. Рукава блакитної блузи директриси були високо закочені, а на її руках, на голих повних руках виднілися довгі сліди, що вже почали заживати — сліди котячих пазурів!

Розділ 15

Зло перемагає

Двері із садка прочинилися, і на ґанку з’явився Аристарх Теодорович. Менеджер притискав до грудей цілу купу дров.

— Поки що вистачить, — сказала Рада, розгинаючись.