Сєра

— Ладно, скоро буду. Ідіот.

І справді — вигляд Цюпа мав ідіотський. Гоцав паркетом на костилях, вже

помалював гіпс маркером у якусь хвору мазафаку, потім знайшов у холодильнику

залишки віскі, прискакав назад, з розмаху гепнувся на диван, попросив Сєру знайти

його улюблену дизайнерську футболку з ведмедями, перевдягнувся і заспокоївся.

Неголена пика і загальний відбиток нещодавнього трешу розповіли Сєрі більше, ніж

Цюпа зміг би згадати сам.

— Живий?

— Та живий, але якщо не відкопаєш — мене можна закопувати.

— А чого ти його зарив взагалі?

— Ну я зустрівся, взяв, потім зайшов у бар…

— Ясно.

— Да ні фіга тобі не ясно! Я непогано так накотив, але був у нормі. Ну і коротше

проходив там, біля схилу, під інститутом. Ну і пам’ятник цей там стоїть, а мені

сцяти так охота, я ж після пива…

— Цюпа, ти ідіот.

— Стою значить, сцю, ну і бачу коротше іде на мене пепеесне тріо, ручками уже

машуть. Ну, думаю, хана. Акуратно так досцикаю і бистро-бистро, а до них ще

метрів сорок, зі схилу давай бігти, наїбнувся пиздець, сам бачиш. Ну а кокс у

мене в портсигарі лежав. Я його прикопав швиденько…