Сєра

підлозі. Он кілька малих пробують цупити свічки, аби потім вибігти на вулицю і

капати натуральним воском на асфальт, складаючи краплі у непристойні слова, і так

аж до початку панахиди.

Загалом — звичайний день, але телефонував Цюпа і все складно: привіт мужик,

як справи, класно що в тебе класно, а от у мене жопа, мужик. Ти цей, кидай свій

приход, стрибай на Понтіак і давай, дуй до мене. Сєра пробував відмазатись:

— Ти обкурився? Я ж на роботі.

— Ну, вчора обкурився, а сьогодні — я в гіпсі, чувак.

— Твою дівізію, шо трапилось?

— Нога. Упав. Фінальна частина паті в тумані. Прокинувся — гіпс. Закритий

перелом. Коротше, Сєр, ай нід хелп...

— Шо треба?

— Я прикопав трохи, грамів п’ять. Недалеко від приходу твого. Дуже треба.

— Цюпа, ти ідіот — середина січня. Прикопав? Ти землю шо, зубами гриз?

— Сєр, в мене жопа! Приїдь зараз. Я тобі інструмент дам, з ним зразу викопаєш.

Дуже треба.

— Це обов’язково зараз?!

Маркіян Камиш “Сєра”

9

— Тільки зараз.