Сєра

вломився Брат, обматюкав, дав ключі від своєї київської квартири, сказав відкиснути

і заїхати до нього через пару днів.

І коли за пару днів Сєра чекав на брата біля трапезної одного з київських

монастирів і палив стріляну слімку зі смаком ментолу, він знав, навіщо той покликав,

і знав, про що буде розмова:

— Сєр, я домовився, я можу тебе відновити.

— Вже зайве.

— Малий, ти здурів?! Ти проміняєш справу життя на клоунаду цього твого

гомо-діджея?

— Ти не розумієш. Якщо хочеш дати людям надію — говори словами до них

близькими, вийди до них. До своїх людей.

— А знаєш, шо я думаю, Сєр! Ти схопив білку і обнюхався в дошку, і втратив

над собою контроль. Шо ти несеш?!

Вони ще довго сперечались, але так і розійшлись. Брата Сєра побачити вже не

сподівався, але твердо знав, що робити далі. Трипільський Патріархат посіяв надію в

серцях українців і вказав їм шлях перемоги. Тепер відступати нікуди.

***

Від цих дум його відволік Цюпа, який за три години примчався забрати Сєру,

але радісним не виглядав. Привітав друга, а потім — похмуро замовк, кермував і…

Маркіян Камиш “Сєра”