Сєра

— Ну ладно-ладно, не ори. Дай хоч рясу зніму.

Ризу Сєра так і не зняв. Розвернув тачку і поїхав за Шмальбусом. Встиг вчасно.

Сєра розумів, що він нормально так похмелився тими двома літрами пиваса, які

знайшов у салоні, що дико заторчав і взагалі, досить так гнати — потрібно

замаскувати Шмальбус, у який за ці два дні Шмальгаузен встиг перенести свою

плантацію. Не довго думаючи, Сєра починає зупинятися на зупинках, пробує якось

замаскувати автобус трави під звичайний провінційний рейс, пробує набирати

пасажирів, ті чомусь відмовляються.

Потім підбирає дітлахів, які чекають шкільну розвозку і везе їх до школи. І все б

добре. Але випадковий даїшник тормозить цей мутний автобус, бо шо ж це за фігня

Вась, глянь — у нього дах якийсь дивний.

Даїшник заходить у салон і бачить таку картину: обдовбаний бородатий мужик у

білосніжній вишиваній ризі сидить за кермом, довбе косяк, а позаду — плантація

коноплі, а далі в салоні — малеча, яка зацікавлено роздивляється гайця, коноплю і

білу вишивану ризу.

— Ти попав, мужик.

— Шо шеф, сто років тюрми?

***

Не сто, але Сєру посадили. Приводом стала трава Шмальгаузена, але причину

він знав — Цюпин план провалився. Забагато уваги привернув той підйом ляма