Розділ «КОРОТКІ ПОВІСТІ»

— Ну добре. З вами все. То що ви, Брунькуєвич, хотіли? Чого ви мене зупинили?

— Я хотів, щоб ви покликали ліфтера, бо ми тут застрягли.

— А-а-а. Я не маю часу. Я спішу на процедури. Я скажу своїй онуці, щоб вона пішла сказала тому художникові…

Кроки почовгали.

Дама нервує.

— Вішать треба таких ліфтерів. Гроші беруть, а люди в ліфтах застрягають.

Крузя до Галапочки:

— Всі зберуться, а нас нема. Скажуть: от брехуни…

Коридор будинку, в якому живе Галапочка. Біля дверей під номером п’ятдесят три — кілька хлопців і дівчат. Дівчата з букетами квітів. Хлопці — з наповненим саквояжем.

Високий кремезний брюнет глянув на годинника.

— Ну й Галапочка. Запросив, а сам…

— Слухайте, а може, щось скоїлося? — сполохалася білява дівчина. — Вже годину чекаємо…

— Може, у загсі черга, — висловив припущення бородань.

— А ти звідкіля знаєш? — поцікавилася дівчина, що стоїть з ним поруч.

— Він уже п’ять разів подавав заяву, — пояснив кремезний брюнет.

— Не п’ять, а чотири, — поправив його бородань. — І не я винен, що кожна з обраних мною кандидаток у дружини за тиждень після подання заяви передумувала.

— Може, й Робінзонова передумала, — сказала білявенька. — І бідний Галапочка з розпачу десь сидить у кафе напідпитку, забувши про нас. А може, саме в цю мить летить з мосту у воду…

— Крузя не передумає, — запевнив бородань. — Вони ніби одне для одного виліплені.

— А хто вона? — питає дівчина, що стоїть біля бороданя.

— Студентка, — пояснив той. — Навчається на третьому курсі. Майбутній археолог.