Розділ «КОРОТКІ ПОВІСТІ»

Здається Драконові, ніби він пробивається крізь зарості реп’яхів. Ті липнуть до гриви, до хвоста.

Тріпонув головою. Повернувся до розхристаних перехожих хвостом. Пішов далі.

Біля клітки з орлами — кілька чоловік. Один, кругленький, лисенький, неспокійний, метушливий, весь час намагається щось пояснити високому, насупленому. Він щось показує на птаство у клітках, показує у небо, розмахує руками, ніби хоче злетіти. Тоді командує жінці, що стоїть поруч, щоб та піднесла ближче клітку, яку вона тримає. Кругленький пхає руку в клітку, дістає звідти ховрашка, кидає його в клітку орла.

Помах могутніх крил, розпачливий крик звіряти — і орел знову гордо возсідає на бантину.

Лисенький, кругленький розцвітає в посмішці, вигинається перед високим, насупленим, тицяє йому в руку гризуна, щоб той сам кинув у клітку.

Дракон на якусь мить ухопив погляд насупленого, порівняв його з хижим поглядом орла. Тоді глянув на очі кругленького, лисого. Вони бігали неспокійно, як очі звіряти, яке він тримав у руках.

Дракон пішов далі.

…Надвечір’я погідного дня. По тротуару йдуть Робінзон і Крузя. Спала денна спека. Робінзон несе чималеньку спортивну торбу. В руках у Крузі портативний магнітофон.

Робінзон і Крузя завертають у двір.

Заходять у під’їзд будинку. Підходять до ліфта.

Робінзон натиснув на кнопку:

— Аби його ще застати. Котра зараз?

Крузя глянула на годинник:

— Двадцять на дев’яту.

До ліфта підходить високий статечний атлет середнього віку. В руках у нього чималенький шикарний портфель.

За атлетом підійшла невеличка, розмальована, як циферблат антикварних ходиків, дама.

Опустилася кабіна ліфта. Розчинилися двері. Галапочка галантним жестом запропонував дамі:

— Будь ласка, проходьте.

Пихате лице дами навіть не ворухнулося. Губи також. Вона прийняла належне, стала в кутку кабіни і почала розглядати себе в дзеркальце.

Зайшли Крузя, статечний чоловік, тоді Галапочка.