TextBook — Що, діду, зятя для внучки шукаєте?
— Та ні… Я здати б хотів… Бабу свою… Хропе дуже…
Пояснили йому, що не приймаємо. Що наша організація має інше призначення.
— Неправильно, — каже дід, — господарюєте. Вам треба б мати запаси. На обмін. Так би мовити, свій золотий фонд…
Трохи в роботу втягнулися. Картотеку завели. Беремо на облік весь холостий контингент. До машини отієї, що ремонт взуття на ходу робить, гучномовець приладнали. Люди несуть взуття ремонтувати, а платівка агітує:
Клич ме-е-не.
Кли-ич мене-ее…
Тут же, коло шевця, лежить спеціальна література: «Закон і сім’я», «Що треба знати про розлучення», «Хвороби серця». Вбиваємо двох зайців.
Пішла до нас клієнтура. Приємно. Відчуваємо, що ми людям потрібні. Що несемо людям радість.
І ось перша ложка дьогтю. Анонімка.
«Зверталася у бюро, щоб підшукали мужа. Мені підсунули свиню. Хати не тримається. З чайної не вилазить. Просила інструктора Баранця, щоб поставив на місце. Такий вид послуг, — каже, — ми не виконуємо. Гарантійного терміну у нас нема. Якщо дасте довідку про розлучення, можемо вам замінити…
А скільки я буду їх вже міняти?..»
Через тиждень друга біда. Прийшла жінка з одного села. До головного спеціаліста Альберта Федюка. І ще з порога:
— Харцизяко! Опришку! Що ти моїй дочці підсунув? Розведенця? А обіцяв перший сорт?
— Ваша дочка також не першої свіжості… — відбивається головний спеціаліст.
— Так я ж тобі бугайця у придачу дала…
— Ша, тітко! — поклав пальця на рота Федюк. — Хай вам буде відомо: за хабаря садять і того, хто бере, і того, хто дає…
Найгірше було попереду. При бюро ми відкрили кімнату зразків. За ініціативою одного керівного товариша. Тут висіли фотокарточки, лежали виписки з біографій. Сюди час від часу ми запрошували ту чи іншу кандидатуру. Для психологічної підготовки.
І ось одного разу, під час чергової психологічної підготовки, дзенькнуло. Вікно. Спочатку одне. Тоді друге. В одне вікно ускочила моя жінка. У друге — жінка керівного товариша. Як десантники. Спочатку я побачив клубок з чотирьох жінок. Під несамовитий вереск він котився з кутка в куток. Після удару тупим предметом по голові я нічого вже не бачив. Тільки чув, як керівний товариш оправдовувався:
— Люблю! Любашенько! Помилуй! Ради діточок наших дрібненьких! Май милосердя!..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Штани з Гондурасу: Сатира та гумор» автора Дудар Є.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГУМОРЕСКИ, ФЕЙЛЕТОНИ, УСМІШКИ“ на сторінці 72. Приємного читання.