Розділ «ГУМОРЕСКИ, ФЕЙЛЕТОНИ, УСМІШКИ»

— Думаєш, я пам’ятаю, де твоя прохідна?

— Склероз, чи що? Вулиця Довга, 15…

Це від мого будинку недалечко.

Цікаво, думаю, що у тому мішку? Воно мені й не треба. Але для хохми…

Знайшов ті кущі. Справді, лежить паперовий мішок.

Я за нього. А з-за куща:

— Може, піддати? — Два гевали. — Пішли, — кажуть. — Ти нам розповіси, хто тобі цей мішок виніс.

— Товаришочки! — лепечу. — Громадяни! Я для хохми… Куди ви мене ведете?

— Туди, туди. Де хохмачів збирають…

Рохи

На даному етапі найбільшим моїм ворогом була мошкара. Днями я ляскав себе по оголених частинах тіла. Ночами чухав ті місця, по яких удень себе ляскав. Порівнював мошкару зі своїми заздрісниками і оббріхувачами. Серйозної шкоди не завдасть. Тільки викликає сверблячку.

Безсонні ночі та енергійні рухи зробили своє. Якось під ранок мене осяйнула ідея. Пошити целофанові штани і целофанову сорочку. Сонце гріє, а кузька не тне. І не продуває вітер.

Як умів, покроїв. Зшив. Приміряв перед дзеркалом. Як інопланетянин.

Вдень з’явився на пляжі. Улігся на пісочку. Благодать.

Повз мене частіше почали снувати. Особливо молодь. Приглядаються.

Он хрупкенька дівчина волочить на плечі гевала, ніби медсестра пораненого. Зупинилися.

— О, дивись! — сказала здивовано. — Що воно?..

— Водолаз! — сказав авторитетно парубок. І поїхав далі на дівочому плечі.

Справа від мене лежать двоє. Він солідний. Вона — несолідна. Він дивиться на неї. Вона — на мене.

— Це спецкостюм, — пояснює він. — Проти електромагнітного поля. До нього додається спеціальний датчик, який…