Розділ «СМЕРТЕЛЬНИЙ КРУЇЗ»

— Що за чортівня?! — роздратувався Ігор. — Де ж він може бути? І що там за халат?

— Ходімо, подивимося на палубі, — підвелася Настя.

А за нею й усі решта, забувши подякувати за сніданок, швиденько пішли нагору.

Над яхтою, від краю до краю обрію, бриніло ясно-блакитне небо. Жодна хмаринка не затьмарювала його. А довкола, на усміхненому синьому морі, не було видно іншого корабля.

На палубі, поблизу басейну, біля якого вчора ввечері сиділа компанія друзів, самотньо стояв шезлонг. На ньому лежали картатий халат і темні сонцезахисні окуляри. Тут же валялися скинуті, неначе в поспіху, в’єтнамки. Вітер перегортав сторінки глянцевого чоловічого журналу.

— О, — вигукнула Наталя. — Це Максимові окуляри!

— І капці його! — додала Оксана. — Я добре пам’ятаю, як він їх купував.

— Ну, то де його чорти носять? — запитав Ігор.

— Відчуваю я, тут щось не так! — озиралася довкола Настя.

— Та то він в дурку якусь бавиться, — переконано заявив Андрій. — Зараз вилізе звідкілясь, аби нас налякати.

— Чого лише через кепський характер не зробиш! — кинув Сашко.

— Максиме! Виходь! — почав гукати Ігор. — Максиме! Пожартував, і досить!

Усі мимоволі почали вслухатися, чекаючи на відповідь. Але довкола було тихо… Лише «Наяда» впевнено рухалася вперед, із шумом здіймаючи білу піну перед собою.

— Доброго ранку! — капітан з’явився перед усіма доволі несподівано. Мабуть, він почув вигуки Ігоря. — Щось трапилося?

— Максим кудись подівся… — невдоволено мовив Ігор. — Чортзна-що тут коїться…

— Куди він міг подітися? — щиро здивувався Микола. — Можливо, Максим у каюті?

— Я вже дивився — немає, — доповів Григорій.

— Дивно, — напружився капітан. — І його ніхто не бачив?

Усі, як один, заперечливо похитали головами.

— Григорію, — почав віддавати накази капітан. — Візьми на допомогу Віктора і обшукайте яхту. Не міг же Максим Євгенович отак просто зникнути. Спить десь, чи що…