Розділ «СМЕРТЕЛЬНИЙ КРУЇЗ»

— А, пусте, друже, — покрутив головою Андрій. — Ми ж з тобою упевнені…

Раптом із-за наступних дверей почувся якийсь гуркіт, удари. Всі прислухалися, не розуміючи, що відбувається.

— А там, — немов відповідаючи на запитання гостей, пояснив Микола, — святая святих судна…

— Яке-небудь машинне відділення? — здогадався Максим.

— Не зовсім, — примружився Микола. — То дуже важлива частина: камбуз. Тобто місце приготування їжі, хто не знає…

— Ну, капітане, — хмикнув Сашко, — не такі вже ми й неуки. А хто наш кок, чарівник каструль і пателень?

Микола мовчки відчинив двері камбуза. В чималенькому приміщенні кухні всі побачили високі холодильні камери, численні каструлі, сковорідки, грізні ножі всіх розмірів на стінах… Але головне і найбільш вражаюче видовище в цьому пейзажі полягало в тому, що посеред камбуза стояв величезний, грізного вигляду кореєць зі страшним рубцем на обличчі. Він відбивав кухарським молотком шматки кривавого м’яса… Всім чомусь стало лячно. Дівчата здригнулися і навіть подалися назад, а кореєць, мовчки глянувши на всіх, обернувся до столу біля плити і продовжив роботу.

— Це наша місцева знаменитість, моя гордість — Кім! — урочисто сказав Ігор. — Приготування страв усіх кухонь світу йому під силу!

— Як бачите, народження вечері в розпалі, — додав Микола. — Не заважатимемо професіоналам.

Капітан зачинив двері камбуза. Тимчасом дівчата охкали і перешіптувалися, а приголомшений Максим тільки чухав потилицю.

— Ох, і веселий хлопець, — похитав головою Сашко. — Що тут скажеш…

— Де ти його роздобув? — звернувся Андрій до Ігоря.

— Він чудовий кухар, ось побачите, — пояснив Ігор. — А де роздобув… Не дозволив одному «тигрові» до кінця зіпсувати Кімові обличчя…

— Отже, Кім — «тигролов», як і ти? — пильно подивився у вічі Ігореві Максим.

— Саме так, — криво посміхнувся Ігор. — Ми полюємо на мисливців. І обидва полюбляємо біфштекси з кров’ю…

Яхта «Наяда» впевнено йшла вперед, легко розсуваючи морську гладінь. Берег уже давно лишився позаду. Тільки свіжий вітерець бавився з друзями, котрі розташувалися на верхній палубі біля невеликого басейну. Хтось споглядав надвечірнє небо, на якому вже з’явилися перші зорі, хтось удивлявся в обрій, немов чекаючи появи чогось незвичайного в останніх променях призахідного сонця, а дехто просто, прикривши очі, услухався в плескіт хвиль за бортом яхти.

Оксана з Андрієм і Наталка з Олександром сиділи в басейні, про щось гомоніли, сміялися, попиваючи з високих келихів яскраві коктейлі. Максим і Настя блаженно розкинулися в сусідніх шезлонгах. Ігор немов дрімав у такому ж шезлонгу навпроти.

— Але, друзі, який спостерігаємо закон контрастів! — звернувся Максим до тих, хто сидів у басейні. — Страшний кореєць на камбузі й водночас така вишукана, ніжна їжа, яку він приготував…

Наталка схилила голову на плече Андрія, а Оксана тим часом гладила Сашка по голові.

— Після такої вечері, — замріяно мовила Оксана, — навіть думати не хочеться…