Розділ «СМЕРТЕЛЬНИЙ КРУЇЗ»

— Та не кажи! — роздратувалася Оксана. — Ці мужики розмовами про свої справи можуть весь відпочинок зіпсувати. Тут, правда, матросики є гарненькі…

— І капітан — красень! — з викликом мовила Наталя.

— Ігорю, Максиме, — благально мовила Настя. — Я вас дуже прошу: не треба… Ми ж просто зібралися в круїз…

— Помовч, будь ласка, Настю! — Ігор геть розійшовся. — А ти, Максимчику, просто невдаха. Я завжди хотів тобі, надто гордому й упертому, допомогти. Я ж тобі пропонував узяти участь в…

— Слухай, що і кому ти втираєш? — очі Максима недобре блищали. — Наче на сцені перед глядачами! Тут тебе всі знають! Спочатку підгріб під себе мою фірму, а потім запропонував мені ж «працювати» в ній хлопчиком на побігеньках!

— Цирк поїхав, клоуни лишилися! — зареготав раптом Ігор. — Я твою так звану фірму з багна витяг, від податкової відмазав… Бізнес — то гра без правил, а я тобі пропонував нішу, місце, де можна було б жити і чорний кав’яр на сніданок їсти!

— Та йди ти! — вишкірився Максим.

Він різко підвівся й пішов. Коли його кроки стихли десь на сходах, що вели вниз, до кают, на палубі запанувала тиша, яку порушував тільки шум хвиль.

— Так… — розгублено мовив Сашко. — Як кажуть англійці, не будіть пса, що спить…

— Заспокойся, — Андрій виліз із басейну. — Хіба ти Максима не знаєш? Зранку знову буде чудовим, милим хлопчиком.

— Ну, ви тут відпочивайте, а я краще піду спати, — підвівся Ігор. — Дурна розмова вийшла. Але Максим будь-кого з рівноваги вивести може.

Ігор загорнувся в халат від вечірньої прохолоди, взяв великий махровий рушник і пішов тими ж сходами, що й Максим, униз, до своєї каюти.

— От лажа… — Андрій усе ще переживав сварку Ігоря і Максима. — Замість розслабитися в такий вечір…

— Нічого дивного, — зауважила Оксана. — Цього слід було чекати. Вогонь і лід… «Двоє товаришів» називається…

— У відпустку вирвався на два тижні, за весь рік уперше, — наче не чув її Андрій. — Усі справи кинув… А вони таке-от розвели. Тепер усі починаймо згадувати, хто кому що винен, хто кого коли обдурив… Усе вже минуло! Все треба забути!

— Ну, забути чи не забути… — озвався Сашко, — але несерйозно якось вони… Втім, «Наяда» повним ходом іде вперед, і сонячний ранок — я переконаний — буде кращим від цих вечірніх заморочок…

— Я теж, мабуть, піду, — зітхнула Настя й заходилася шукати свої в’єтнамки під шезлонгом. — Гляну, як там Ігор — заспокоївся чи ні. Слід усе «розрулити», а то відпочинку не буде. Ґуд найт, аміго!

— Чао, подружко, — махнула рукою Оксана, — приголуб там свого, щоб не плакав. А ми ще по ковточку, та й підемо «ту сліп»…

— Настусю, — закліпала очима Наталка, — не переймайся. Ти ж цих двох знаєш…

— Ох, знаю, — Настя зробила непевний жест рукою і пішла.