Розділ «СМЕРТЕЛЬНИЙ КРУЇЗ»

— А іноді думати слід, — саркастично мовив Максим.

— Облиш, ми ж на відпочинку! — зітхнула Наталка.

— А на відпочинку тільки пиво пити варто! — урочисто заявив Андрій. — Ось наше гасло!

— Тобі аби пиво, — скептично мовила Оксана. — Подумав би про щось високе…

— Про Ейфелеву вежу? — засміявся Сашко.

— Дуже смішно, — скривилася Наталка. — І отак жартує людина, яка керує величезним банком…

— Так його, Наточко! — намагаючись видаватися суворим, мовив Максим. — Треба зберігати серйозність, панове.

Максим говорив, а тим часом почав тишком-нишком погладжувати руку Насті, яка сиділа поруч. Настя м’яко, але рішуче відсторонилася. Але той знову й знову намагався пестити її пальці. Максим не помічав, що Ігор крізь напівприкриті окулярами очі пильно стежив за його рухами, за заграваннями до Насті.

— Максиме, а куди це твоя рука лізе? — крижаним тоном поцікавився Ігор. — Ти нікого ні з ким не переплутав?

— Та нікуди я не лізу, — Максим знехотя відвів руку. — Ти просто трохи розслабився… Пивко, повітря… І не відчуваєш цю атмосферу ніжності, південної ночі, красивої жінки поруч…

— Так, розслабився, — почав «заводитися» Ігор. — Маю право. Відпочиваю на власній яхті. А ти, бачу, все ще не можеш забути, як Настя тебе «відшила» свого часу? Ще в інституті…

— Ігорю, припини! — занервувала Настя, вочевидь не бажаючи згадувати колишнє.

— Ні, Настю, чому ж? — в очах Максима забігали злі вогники. — Нехай розповідає. Це навіть цікаво. Адже пан олігарх запросив нас на яхту. Він натякає, що ми тепер маємо постійно колінкувати перед ним від щастя і вдячності. Він же не погребував, так би мовити, нашим скромним товариством…

— Ти, мій милий друже, — зневажливо мовив Ігор Максиму, — так нічого й не зрозумів у цьому житті. Слід було раніше, коли ти був молодший, не в більярди грати й піратськими дисками на базарах торгувати, а включатися у наш бізнес, як ми й пропонували тобі. А тебе, поки ти думав і хитрував, накрили з отим, перепрошую, товаром…

— Звичайно, — в’їдливо фиркнув Максим, — ти найрозумніший! Але й сам тримав гуртівню із різними ді-ві-ді. А потім раптом став білим і пухнастим — на грошах і зв’язках свого тата.

— Хлопці, ну навіщо ви?.. — стривожився Сашко таким перебігом розмови. — Ми ж відпочиваємо! Та ну його все в болото!

— Справді, — втрутився Андрій. — Давайте говорити про все на світі, крім однієї теми: хто як заробив свій перший мільйон. Краще — по пиву!

— Та все гаразд, — дратувався Ігор. — Просто цікаво, як людина, котра плавно так, нищечком, з’їхала на продаж «дурі» малоліткам, ще сміє отак гидко, підленько згадувати мого покійного батька!

— Я наркотою давно не займаюся, — огризнувся Максим. — У мене маленький, нормальний, прозорий бізнес.

— А жаль, що ти про «траву» забув, — чи то щиро, зітхаючи, чи провокативно мовила Наталка. — Я б зараз косячок забила…