Розділ «СМЕРТЕЛЬНИЙ КРУЇЗ»

Він перевернув дівчину обличчям догори, але вона не подавала жодних ознак життя. Ігор, мов у лихоманці, трусив її, заглядав у вічі, шукав пульс… Марно. Голова Насті безсило бовталася, руки опускалися…

— Схоже, вона мертва, — безбарвним голосом сказав Микола.

— Ні, ні! — обіймав тіло Насті Ігор, і сльози котилися по його щоках. — Не може бути! Вона знепритомніла, просто знепритомніла!

Оксана заплакала спочатку тихенько, потім — страшно, неначе завиваючи, і цим ще дужче лякала всіх. Наталя спершу заціпеніла, а потім здушено заридала у Сашка на плечі. Той, приголомшений, стояв, не знаючи, що робити, як бути. Андрій мовчки вглядався в обличчя Насті, не в змозі повірити в побачене. Михайло тремтячими руками намагався поправити свій кітель…

— Дайте, я її огляну, — похмуро запропонував чи наказав комусь капітан.

Микола уважно вдивлявся в обличчя Насті, й нерозуміння того, що відбулося з нею нещодавно, відбивалося у нього на лиці. Він помітив на шиї Насті маленьку цятку, крихітний прокол, неначе від жала бджоли чи заштрика шприца. Продовжуючи огляд Насті, Микола раптом помітив на своїй руці якусь темну пляму — він забруднився об костюм дівчини: збоку, на талії, була масна пляма. Капітан ледве зміг витерти руку хусточкою, яку дістав з кишені.

Поки Микола, зціпивши зуби, обстежував тіло Насті, Ігор у шоковому стані опустився на сусідній диван. Григорій сердито й похмуро дивився на капітана… Дівчата плакали, а Сашко і Андрій намагалися їх якось підтримати…

— Жодних ознак насильства, — нарешті повідомив капітан. — Дивна цятка на шиї. Незрозуміло. А на її костюмі пляма від машинного мастила. Михайле, ти коли… побачив… виявив тіло?

— Ну, просто зараз… — розгублено відповів матрос. — Я не пам’ятаю точно. Зайшов прибрати келихи, бачу — лежить. Я злякався, хотів покликати вас, а з горла — крик якийсь замість слів… І все.

— Гришо, ось мій наказ, — рішуче мовив капітан. — «Наяда» змінює курс і йде до найближчого порту. Дві надзвичайні події на борту — то вже переходить усі межі… Оглянь уважно нижню палубу, машинне відділення… Звідки на костюмі Насті взялося мастило? Вона що, спускалася туди, вимазалася, а потім повернулася до кают-компанії й померла? Все це дуже дивно…

А тебе, Михайле, заарештовано. Поки поліція не розбереться, будеш зачинений у каюті.

— Та ви що?! — перелякався Михайло і закричав істерично. — Подумали, що я!? Я не вбивав її!!! Не чіпав! Я лише тіло знайшов!

— Уб’ю! — кинувся до Михайла Ігор, не контролюючи своїх дій.

Він накинувся на стюарда, і вони почали битися. Михайло та Ігор впали на підлогу, не відпускаючи один одного. З розбитого носа Михайла вже струменіла кров. Оксана й Наталя з криками відскочили подалі від живого клубка тіл двох чоловіків, але Григорій з Миколою нарешті скрутили Михайлові руки. Сашко з Андрієм тим часом змогли міцно затиснути між собою і втримати Ігоря. Нарешті капітан і Григорій повели Михайла геть, міцно тримаючи його.

Судно гуло: шум вітру й удари хвиль ставали дужчими, страшнішими. То прийшов справжній шторм. Яхту почало хитати з боку на бік, з носа до корми…

— Ігорю, друже, — Сашко посадив його на диван. — Я тебе прошу: візьми себе в руки, тримайся… Ти чуєш мене?

— Так… — у якомусь трансі відповів Ігор. — Усе скінчилося: Насті немає… Давайте перенесемо її до каюти…

— До твоєї? — глухо запитав Андрій.

— Так, до нашої каюти, — ледь чутно відповів Ігор.

— А як же ти… — розгублено почав Сашко, — з нею будеш?