Розділ «Глава 8 СОФІЙКА»

СОФІЙКА

Марта, як і обіцяла, запросила Софійку до себе. Жанна Володимирівна сказала доньці, що прийде дуже пізно. Відтак просила Марту бути вдома увечері, а не «вештатися бозна де». Марта вирішила скористатися нагодою і похвалитися Софії «новими шмотками», які їй купив батько.

Одразу після уроків дівчата, таємничо переглядаючись і перешіптуючись, пішли до Марти. Вдома та дістала улюблений мамин «Мартіні», налила в спеціальні лійкоподібні келишки і запропонувала Софійці.

— «Немає „Мартіні“ — немає вечірки»! — процитувала улюблену мамину фразу Марта.

Софійка, розчервоніла від солодощів і приємної атмосфери, пригубила напою, тоді ще раз і ще раз… Відверто кажучи, дівчину почало трохи нудити, і вона вийшла на балкон — подихати свіжим повітрям, хоча Марта стверджувала, що свіже повітря якраз у кімнаті, а не над загазованою вулицею.

Марта запропонувала Софії сигарету, але та поспішно відмовилася. Дівчина боялася, що їй стане зовсім зле. Тим часом Марта вийняла з шафи і шухляд усяку всячину — одяг, взуття, біжутерію — і розклала на ліжку, як на виставці товарів.

Софійці полегшало, і вона вже із зацікавленістю розглядала гарні речі — нові й не дуже.

Особливо Марта пишалася тими обновками, які їй купив недавно тато. Софія із задоволенням дещо поміряла, дещо просто приклала до себе. Вона дивилася у велике люстро і мріяла, що коли-небудь і в неї будуть такі речі. Вона раптом згадала «Ірку-дірку», як її називали — дівчину зі старшого класу. Всі знали, що вона не так давно познайомилася з якимось дорослим хлопцем, і відтоді в неї раптом з’явилися чудові штани, сукні, туфлі, джемпери… «Ото життя! — подумала Софійка. — Якби ще й до школи цієї клятої не ходити, і щоб ніхто не повчав, як слід жити… Було б зовсім добре».

Проте напій чи розмаїття речей, які повністю й безроздільно належали Марті, дивним чином подіяли на настрій Софії. Марта залишалася балакучою й безтурботною, а Софійчин гарний настрій помалу розвіявся, вона спохмурніла. Один спогад, одна думка тепер не давали їй спокою. Софія постійно гнала від себе «дрібницю», як вона називала ту згадку, — але чомусь саме зараз могла думати тільки про неї.

— Що з тобою? — нарешті запитала Марта. — Знову нудить?

— Та ні, — похнюпилася Софія. — Все гаразд.

— Та я ж бачу, що негаразд, — заперечила Марта, і раптом здогадалася. — Ти що, мені заздриш?

— Чого б це я тобі заздрила? — ще більш пригнічено відповіла Софійка. — У мене теж таке… буде.

— То в чім річ? — не вгавала Марта. — А може, ти… Того?!

— Що — «того»?! — не зрозуміла Софійка.

— Та ну тебе! — прискіпливо глянула на подружку Марта. — Ану кажи! Все!

— Мобільний у Оксани взяла я, — раптом твердо і спокійно заявила Софійка.

— Ти?! — Марта була приголомшена. — Ні хріна собі! Навіщо?! Як ти могла? І мовчала весь час!

— Я не для себе, — знизала плечима Софія.