Розділ «Частина третя Полювання. Кров за кров!»

Але ніж, уже відірвавшись від руки дурника, блиснув у повітрі й ударив у ціль.

— Чого ж це?.. — почув Чеслав спокійний голос і побачив перед собою цілком осмислені й здорові очі Вишати.

Спершу він навіть не повірив побаченому. Це не був той дурнуватий Вишата з напівдитячою душею, якого він знав і який нещодавно пішов звідси. Перед ним стояв хлопець із самовдоволеним, рішучим лицем і холодними, пронизливими очима, у яких відбивався… ясний розум.

Може, у нього вселився якийсь дух лісовий та зробив іншим?..

І тільки згодом повільно й важко завіса туману почала сповзати з його, Чеслава, очей і йти з голови. Йому здалося, що щось подібне до того, що зараз відбувалося, з ним уже було… Або це тільки йому… здається?..

Раптово його свідомість, немов повернена назад річка, відкинула його в черево Вогненного Вовка й Змія-Велеса, куди він був посаджений у ніч своєї посвяти. Перед ним, як і тоді, устали видива… Ті видива, що промайнули в його голові, або він сам пронісся серед них у якийсь незрозумілий йому дотепер спосіб… Але не це зараз було важливо. Там, у видивах, серед багатьох інших був Вишата… Вишата!.. Так, і ця балка там була… І Вишата стояв із ножем… І саме ця мить із тоді побаченого спалахнула в його пам’яті так яскраво… Проте лише тепер Чеславові відкрився потаємний зміст тих видінь… Ох, якби йому зрозуміти ті знаки раніше!..

— Так ти?..

— Вишата тихий, Вишата всіх любить, — розсміявся хлопець.

І в цьому сміхові почувалося явне глузування. Чеслав мимоволі зробив крок у його бік. Але Вишата завбачливо вихопив ще один припасений ніж і виставив його перед собою. Похитавши заперечно головою, а для більшої переконливості й поводивши в повітрі лезом ножа, він дав зрозуміти, що Чеславові не варто наближатися.

Але Чеслав і сам уже зрозумів це.

— Славно я підкрався?

— Славно. Ох, і славно, Вишато! — у Чеслава ще була слабка надія, що це якась незрозуміла, небезпечна й страшна, але все-таки гра, затіяна нерозумним дурником.

— Я й не таке вмію! — гордо заявив Вишата.

Судячи з того, як точно він метнув ніж у бік Леди, у хлопця були й інші приховані таланти й здібності.

— Здивував? Не думав, що я повернуся?

— Не думав, — відверто зізнався Чеслав.

— А я повернувся. Тому що не міг не повернутися.

Схоже, що це була не гра. Занадто розважливо говорив Вишата, занадто справжньою була зброя в його руці.

— Ти хотів знати, чи був я в лісі того ранку, коли батька твого життя позбавили?.. Тож я постарався й згадав — був-таки. Вишата слухняний! — знову благодушно посміхнувся хлопець. — Сказали згадати — і згадав… І бачив там, на галявині, декого з племені нашого.

— Кого?