— Іди, Бориславко! — сказав йому Чеслав. — А Зимоборові перекажи: багато в рот кластиме — черево лусне.
Борислав понуро побрів серед дерев, час від часу оглядаючись на Чеслава, але коли вкотре оглянувся, того вже не було на місці.
А Чеслав поквапився повернутися до того місця, де залишив бабу Леду. Лише розставшись із Бориславом, він згадав про неї і тепер, збагнувши, що не рудий полював на стару, злякався, що може вже не застати її живою.
І побоювання його виявилися немарними. Ще здалеку, тільки-но видершись на вершину пагорба, він помітив, що біля ялини, де він прив’язав Криву Леду, є ще хтось. Але з того боку, звідки він ішов, важко було розгледіти, хто це. Ялина приховувала невідомого. Чеслав вирішив підійти непомітно, щоб захопити прийшлого зненацька. То перебіжками, то й поповзом він дістався до місця, де прив’язав бабу. І саме вчасно…
Зоряна… Красуня Зоряна, яку він знав ще змалку і не раз смикав за довгу косу, чий поцілунок не раз зривав із губ на грищах… Та сама Зоряна простягала бабі Леді щось, згорнуте в кілька лопухів. І пустоголова баба несла вже це до свого ненажерливого рота!..
Чеслав метнувся до нерозумної Леди і, вдаривши її по руках, вибив згорток. Баба тільки встигла ойкнути. А зрозумівши, що сталося, завила й кинулася піднімати втрачене. Зі згорнутих лопухів виливалася якась рідина. Леда, швидко схопивши лопухи, почала жадібно злизувати з них залишки вологи. Але Чеслав і цього не дав їй зробити, вирвавши зелень із рук. Тоді баба накинулася на нього з кулаками й лайкою:
— А щоб тебе, вилупок роду людського, так підкидало!.. Та щоб у тебе руки відсохли, упирю проклятий!.. Та щоб тобі провалитися цієї ж хвилини!.. Знущатися з мене здумав!.. Ай-яй-яй!.. — до лайки додалися слізні завивання. — Замордував мене, стару!.. Замордува-а-а-ав!..
— Чеславе? — отямившись від такої зустрічі, тільки й могла вимовити Зоряна, вирячившись на хлопця.
Але Чеславові було не до неї. Він намагався вгамувати бабу, що розійшлася не на жарт, та хоч як відчайдушно не захищався, мусив таки відступити туди, куди прив’язана не могла дотягтися:
— Ти б, стара, замість того, щоб репетувати, краще подякувала, що живою залишилася! Так що вгамуйся по-доброму!
— Чеславе! — знову окликнула його Зоряна.
І тепер Чеслав звернув на неї увагу.
— Що?.. Що в цих лопухах було?.. — підскочив він до дівчини.
— Вода.
— І тільки?
— А що ж іще? Леда пити хотіла, молила дати їй води. Відв’язати я її не змогла, дуже вже міцно прив’язана… Ну, я тоді склала лопухи й води їй принесла…
— Простої води?..
Здається, Зоряна нарешті втямила, у чому її підозрює Чеслав. Її гарні брови різко заломилися:
— Та чи не вирішив ти, що я обпоїти чимось стару прийшла?
— А то ні?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чеслав. В темряві сонця» автора Тарасов В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя Полювання. Кров за кров!“ на сторінці 43. Приємного читання.