Розділ «Назад. Відтінки чорного»

Отак. Зараз сердитиметься. І правильно зробить. Це ж яка я егоїстка: вона працює не покладаючи рук, а я навіть нагодувати її не можу. Що ж, їй тепер самій ставати до плити?

Та, на щастя, мама не була голодна.

− О, доцю, ти щось збираєшся мені готувати? − мовила вона, зайшовши до кухні. − Не треба. Я після роботи зайшла з колегою в кав’ярню.

Гм. Дивно. Відколи це мама ходить із колегами по кав’ярнях? Досі вони обідали на роботі. Такої звички я за нею не помічала.

Мабуть, прочитавши мої думки (а мамі це завжди чудово вдавалося), вона уточнила:

− Ну, не зовсім із колегою. З давнім знайомим. Але в майбутньому, може, з колегою.

Тобто?

Уголос я нічого не промовила, але мама знову все зрозуміла.

− Сьогодні під час обідньої перерви вирішила піти до супермаркету трішки скупитися, бо в нас уже продукти в холодильнику закінчуються… О, до речі, − ляснула себе по лобі, − геть забула. Я купила твоє улюблене печиво. Якщо хочеш, дістань із пакета.

Печива мені хотілося, але більше цікавив таємничий давній знайомець.

− Пізніше, − відповіла й налаштувалася слухати.

− Так от. На чому я спинилася? А! − Вона сама запитувала й відповідала. − Я ходила між рядами супермаркету і ось бачу: іде назустріч Олег. Я одразу його впізнала. Ми разом навчалися в інституті. Він теж мене впізнав, хоч ми з ним лише двічі чи тричі бачилися на зустрічах випускників. Дуже зрадів. Сказав, що тривалий час жив у столиці, а зараз повернувся додому. Започаткував власну справу. Запропонував після роботи зустрітися й поговорити. Я погодилася.

Мама замовкла.

− І що ж було потім? − Я згорала з цікавості, бо відчула, що це була не просто зустріч колишніх одногрупників, а щось більше. Що саме − можна лише припускати.

− Після роботи він по мене заїхав…

− …і всі твої колежанки мало не повмирали з цікавості. Вони ж, думаю, не пропустили цього моменту?

− Атож. − Мама вдоволено всміхалася. − Шоста п’ятнадцять. Усі дружненько випурхують надвір, а там стоїть розкішне авто, а біля нього чоловік, який на когось чекає. Тут з’являюся я, і виявляється, що чекає він саме мене.

Ну от. Я могла лише уявити відвислі щелепи маминих співробітниць, які вже давно не бачили біля неї жодного чоловіка. А тут на тобі. Ось уже буде тема для розмов на весь наступний тиждень.

− Потім ми поїхали до ресторану…

− Ти ж казала − до кав’ярні.