Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

— Ага, — засміявся Бумблякевич, — от що ви мали на увазі, коли казали, що пристосувалися до умов і стали органічним доповненням навколишнього середовища. З такими запасами кожен би пристосувався. Правда, не певен, чи хтів би я день у день не їсти нічого іншого крім яловичини з гречкою.

— Е-е, ви погано знаєте німців, — усміхнувся Соломон. — Там у тих вагонах були й пушки зі свининою, і курятиною, і качатиною, і гусятиною, і олениною, і бараниною, і фазанячим м'ясом, і рибою, і макаронами, і рижом, і різними кашами, і горохом, і бобами, і фруктами, і згущеним молоком, і кавою, і какаом, і з маслом, і медом, мармулядою і чоколядою, ящики з вином, шнапсом і пивом. Одне слово, не назвав я й половини з того, що там було, і що й досі ви можете знайти у цьому бункері. І щоб ми всі разом з вами жили ще сорок років, то не з'їмо тих запасів. Так що плюньте ви на ваше Море і живіть від пуза. А як комусь не до шмиги яловичина з гречкою, то може си піти й принести чого душа забажає, бо там усюди стрілочки і вказівки, що де лежить.

— О, — зрадів Цитрон, — то я, коли ваша ласка, ґольнув би ліпше шнапсу.

— А я пива, — замовив Дзюньо. І додав: — Багато пива. Море! А для дами мармуляди!

— А мені фруктів! — пролунав голосочок русалки. — І обов'язково цитрини!

— Цить, капосне! — ляснув її Помідор.

— А що? Є й цитрини? — розпромінився Цитрон, рушаючи до бункера з порожнім ящиком під пахвою.

— Є, але консервовані. Так само, як і помаранчі, виноград, ананаси, вишні, трускавки, малина, чорниця, порічки, аґрест… — проторохтів Соломон, — не помічаючи, які йому міни корчить Помідор. — Ну, панове, до столу! Пий, гуляй, веселись.

Тут він нарешті відчинив валізу і роздав кожному срібні ложки, виделки, ножі та кришталеві келихи.

— Ну й ну! — похитав головою Дзюньо. — Та вони ту мали цілий скарб. Ви що п'єте, пане Бумблякевич?

— Вино. Ану, що ми тут маємо? Бургундське! Рейнське! Рислінг! Вермут! Я хочу спробувати все.

— Я складу вам компанію, — проворкотіла Ганця, — ніколи в житті ще не доводилося мені смакувати такими напоями.

Повернувся Цитрон з ящиком і розклав на цераті пиво, шнапс та фрукти. На одній із пушок виднілася намальована цитрина.

— О, це для мене! — зраділа русалка, і Цитрон галантно подав їй розпечатану пушку.

Помідор кривився, але мовчав. Цитрон виголосив тост за здоров'я рятівника усіх мандрівців — Соломона, і розпочалася справдешня учта.

— Цьому пиву нічого не бракує! — тішився Дзюньо, вмить висушивши одну пляшку і розкорковуючи другу. — Пролежати стільки років!

— Тут особливий мікроклімат, — погодився Соломон, — ніц ся не псує. Навіть я не зіпсувався, — і засміявся. — Але вважай з пивом, таке пиво може добре голову замакітрити.

— О-о, кому ти то говориш? Пам'ятаєш, як я випив сорок вісім гальб, а сорок дев'яту розтраскав собі об голову? Голова в мене, як камінь. Ганця навіть горіхи на моїй голові коле. А потім пішов своїми ногами до хати. І ніц ми не було.

— Не рівняй тамтого пива з цим, — напучував Соломон.

— Сорок вісім гальб?.. — проказав, закотивши очі до неба, Помідор.