Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Горобчику ви мій! Дай вам Боже здоров'я! Ох і втішили ви мене нарешті, стареньку. А то ці бзикавки тільки глумляться.

Емілія сонливо потяглась і проплямкала:

— Щось мене дрімота розібрала…

— І мене, — й собі потяглась Лідія.

— І мене, — широким ротом позіхнула Соломія.

— Певне, й ви стомилися? — спитала стара в гостя. — Може, підете спічнути?

Бумблякевич стлумив позіх язиком та щелепами і кивнув.

— Але в мене є золота ідея! — раптом сплеснула в долоні Емілія. — Чому б нам усім разом не піти на ставочок? Там повно сіна — можна подрімати, а в ставочку покупатися, що?

— На ставок! На ставок! — застрибали сестри.

— Зробіть уже їм приємність, — попросила стара гостя, — підіть із ними на ставок. Там і справді чудесно… Хоч я вам і в хаті постелила.

— А де морець? — спитав Бумблякевич.

— Ага, де морець? — спитала Емілія і глянула у вікно. — Я тут його поклала.

— Кого шукаєте? — наставила вухо стара.

— На вікні лежало сірникове пуделко, — сказала Лідія.

— Де воно?

— А-а, пуделко? Та ж я прибрала. Гість прийшов — треба прибрати. Я й прибрала.

Бумблякевич витер спітніле чоло і подумки сказав собі: спокійно.

— Куди? Куди прибрала?! — заметушилися сестри.

— Та куди ж — на сміттярку. То ж порожнє було пуделко.

— А я хотіла зробити його капітаном, — зітхнула Соломія.