Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

В глибинах ставка вимальовувався якийсь невиразний контур, у якому було важко щось розпізнати, крім загуслих сутінків, що заплуталися в зелень, а ввечері поволі підносяться на поверхню, сходячи з плеса, мов з неба, і розтікаються по саду, втоплюючи в себе усе живе й неживе. Коли воно починає там на дні рухатися, рибки блискавично шугають врозтіч і на безпечній відстані завмирають в тривожному заціпенінні.

Ставок, можливо, живе якимось своїм окремим від тропічного лісу життям, виявляючи повну байдужість до людей. Натомість джунґля із кожним наступним кроком вмикає усе нові й нові програми, котрі, накладаючись одна на одну, творять таку ж дрімучу, як і ці нетрі, какофонію, а вона, проникнувши до вух, роз'їдає перетинки і бурхливим струмком вливається у мозок, затоплює всі русла, яри і вибалки, що уже не відаєш, де ліс гучить, а де твоя голова відлунює…

Неподалік від ставка на просторій галявині росла велетенська квітка на товстому завгрубшки у людську ногу стеблі, котре ледь-ледь надималося, наче квітка вдихала і видихала повітря. Стулені докупи пелюстки хижо-червоної барви своєю яскравістю настільки разили очі, що не відразу око виловлювало драбину сперту на квітку.

— Навіщо вона? — поцікавився пан директор.

— Щоб було зручніше годувати квітку.

— А чим її годують?

— Зараз побачите.

І саме в цю пору з'явився набурмосений пан Дезидерій Фляк із якимось худорлявим молодиком, а за ними юрбою сунули в'язні з урочисто-поважним виглядом.

— Це той хлопець, якого мають стратити? — спитав пан Ціммерман.

— Так. Революціонер місцевого значення.

— За що ж його чекає така кара?

— А за те, що розкидав по місту листівки.

— Що ви кажете! Цікаво, що на тих листівках писалося.

— А уявіть собі — нічого.

— Як то — зовсім нічого?

— Ані словечка.

— То се був чистий папір?

— Найчистіший на світі.

— Але ж ви жартуєте! Як можна карати на смерть людину, котра поширювала чисті картки?

— Шановний пане Ціммерман, десь у Львові чи у Відні така діяльність і не вважалася б протизаконною, але у нас, у цій забутій Богом і цісарем дірі, навіть чиста картка паперу мусить викликати підозру.