Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Пан Ціммерман наморщив чоло. І коли він наморщив чоло, то раптом його осяяла не така вже й простацька думка: що воно в біса за пан бургомістр, який не відіграє жодної ролі, бо безроздільно тут панує лише пан Ліндер, то чим же тоді займається бургомістр? Тільки те й робить, що роз'їжджає туди-сюди і дурить народ? Ге, тут щось не те. Перша хвигура в місті — се пан Ліндер. Людина-оркестр. А коли вже він обійняв аж стільки-но посад, то чого б йому не посісти і ще одну?..

Пан Ціммерман струснув головою і прислухався, як задзеленчали гвинтики і шрубочки, шпиндики і шворені. Порядку в голові не було. А пан Ліндер у цей час загравав із якоюсь безсоромною орхідеєю, що розкрила перед ним масні червоні пелюстки, являючи світові палаючу невтримним жаром маточку і напнуту стужавілу тичинку. Пан комісар спритно впіймав клака і кинув його в орхідею. Пелюстки враз замкнулися, спочатку пролунало жадібне сьорбання, а потім ритмічне, смаковите жвакуляння.

— Жіноча краса оманлива! — сказав на це пан Ліндер і засміявся.

— А те, що ви кинули в квіточку, теж жива істота?

— Аякже. Називається клак. Моє творіння. Якось я знічев'я бавився вичесаним волоссям моєї дружини. Вона складала його в шкатулку, маючи намір згодом зробити з нього перуку. Ну от, я бавився, і тут мені крапнула в голову осіянна мисль. А що, як цей клак волосся оживити? Одним словом, я упіймав кішку і змусив її проковтнути волосся. За якийсь час воно вилізло з неї вже як жива істота. А коли я схрестив його з жуком, вийшло дуже цікаве сотворіння. Його тепер тут повно. Розмножується просто квадратно-гніздовим способом.

Га! — стрілило в голові пана Ціммермана. Чи се не воно? «Квадратно-гніздовий спосіб!» Що ви на се? Звідки панові Ліндеру — громадянину бабці Австрії — відомо про спосіб, який впроваджено далеко пізніше? Сумнівів тепер не було. Пан Ліндер — це той самий бургомістр, який ґрасує межи Львом і С, навозячи сюди щораз густішого туману. Але, будучи паном Ціммерманом, не можна виявити своїх міркувань…

— Проте, либонь, ви ще не чули про цей спосіб.

— Про який? — не второпав гість.

— Та про той же: квадратно-гніздовий.

— Таки ні.

— Ну от. А перед вами його творець. Саме я його вигадав і впровадив сюди. Бо ця джунґля якраз і висаджувалася таким ось чином. Згодом воно себе виправдало. Дерева розростаються куди привабливіше, а крім того, набагато хутше. А додаймо ще клімат, екваторіяльне сонце і таке інше…

— Ну, се вже ви загнули — екваторіяльне сонце!

— Чому загнув? Нічого я не загнув. Над нами скляне небо, котре збільшує кожен промінь у кілька разів. Це те саме, коли ви лупою підпалюєте папірець. Це небо знаходиться зараз під невеличким кутом, а коли я кут збільшу, то тут усе згорить синім полум'ям. А як ви гадаєте, могли б тут перезимувати усі ці баобаби, пальми, бананаси, партагаси і різні інші ковбаси? Оно — бачите? Ковбасяне дерево. Плодоносить винятково вудженою ковбасою. Тобто вудиться вона вже в процесі дозрівання під сонцем.

Вони підійшли до дерева, з якого звисали рясні ковбаски, наче стручки, вилискуючи тлущем на сонці, і пан Ціммерман покуштував кусник.

— Трішки недосолена, — сказав поплямкавши. — Як, цікаво, це дерево з'явилося на світ?

— Ну, саме дерево вже було раніше. Се, як бачите, баобаб. У нього було дупло. Отже, я це дупло щільно забив ковбасним фаршем, заліпив зверху тістом і залишив. За якийсь час на гілках появилися перші ковбаски. Я міркував так: якщо в природі вже є хлібне, кавове і молочне дерево, то гріх не мати ще й ковбасяного. Я назвав його ковбаб. А щодо недосолености, я вже здогадався, у чім причина — дерево частину соли ввібрало в себе. Завдяки цьому я зробив карколомне відкриття, що дерева люблять ласувати сіллю так само, як і корови. Тепер, коли я хочу добитися від дерева свого, заманюю його сіллю.

Ну, гаразд, а як же він пояснить з'яву майтелика? Адже в цісарській Австрії барвистих майток ще не існувало! Ха-ха! Отут ми його й схопимо!

— Пане Ліндер, а цей… е-е… метелик… Як вам вдалося вивести таку здоровецьку комаху?

— Одне уточнення, пане Ціммерман, се не метелик, а май-те-лик. Бо походить він з моїх старих майток. А діло було так. Пошила жінка сукню, і залишилося в неї ще трохи краму, то я взяв і власноруч пошив собі майтки. Носив, носив, аж якось відпочивали ми тут коло ставка з жінкою, от я майтки й повісив на гілці. Коли прийшло вертати додому, я до майток, а вони — фурр! — і в ліс. Тепер літають цілими зграями. Але зате і я вже майток не купую. Упіймаю котрогось майтелика, поношу та випущу на волю, — іншого ловлю. І так уже кілька літ. Коли і вам теє, то, будь ласка, носіть на здоров'я.

Вони пройшли ще кільканадцять метрів, і перед ними вигулькнуло синє око ставка з берегами, що були викладені замшілими брилами. Вода була такою прозорою, що глибоке дно проглядалося, наче крізь побільшуване скло. Барвисті рибки миготіли серед тугих стебел, великі бульбахи здіймалися вгору і лускали обабіч лапатого латаття.