Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Але, бачите, для мене Мальва Ланда щось більше за жінку… Я ніколи її не бачив і, можливо, тому став боготворити… І вірші її на мене справили якесь потойбічне враження… Інакше й не скажеш… Це щось незбагненне. Я читав багато поезій, і напевно кращих, але щоб на мене вони вплинули так, як Мальвині — цього зі мною не було…

Бумблякевич заплющився і прочитав з пам'яті:

Небо вечірнє темне й мовчазне

Плине поволі крізь мої очі,

І сонце, наче надія, гасне,

Топлячи тіло у ропу ночі.

Тінями тіней никають тіні,

В час такий простір робиться тлінню.

Хочеться нині в своєму тілі

Для себе самої скидатися тінню.

Прийду додому і чути хочу,

Як місяць сіє зорі у ситко,

І небо плине крізь мої очі,

Наче крізь голку хтось тягне нитку.

— Це з цієї другої книжечки, — сказав Бумблякевич. — А от послухайте, як проникливо вона передала душевний стан людини, яка опинилася під совітською окупацією:

Коли прийти? Приходь, либонь, весною,

Бо нині бачиш — вечір і сльота,

Тумани, мов орли, над головою,

І я така похмура і не та.

І все навколо дике й непривітне,