Оголений нерв: роман

— Брехливі і ті, й інші, — сказав чоловік, — тож чи не все одно, яку брехню слухати?

Вони ще трохи посперечалися про ЗМІ України та Росії, але Настя не мала наміру доводити розмову до справжньої сварки. Сьогодні був не тільки день виборів президента, а ще й їхнє професійне свято — в останню неділю травня Сєвєродонецьк з розмахом відзначав День міста й День хіміка. А зараз про урочистий день нагадував лише сайт міськради поздоровленням із Днем хіміка.

— Треба приготувати щось святкове, — Настя перевела розмову на інше. — Може, хтось зайде в гості, щоб поздоровити.

— То приготуй, — сказав чоловік, зручніше вмощуючись на ліжку перед телевізором.

— Треба підкупити харчі, — Настя закинула натяк, що їй потрібна допомога.

— Сходи купи.

Настя почала говорити, що їй потрібно м’ясо купити на ринку, рибу — в «Сільпо», пиво — в «Амсторі», а все це розташовано в різних місцях, але чоловік її зупинив:

— Візьми автівку, купи, що треба, і не діставай мене, не бачиш, що я хочу подивитися новини?

Вона вирішила не сперечатися. Валерій останнім часом став якимось чужим і злим. Здавалося, що чоловік збайдужів до всього, що відбувається навколо, і навіть до неї. Хіба колись було таке, щоб він посилав її саму за продуктами? Вони завжди і всюди були разом. Тепер сплять в одному ліжку, а чоловік відвертається до стіни і намагається її не торкатися. Коли вони востаннє кохалися? Важко сказати. Ніби й не було багатьох років подружнього життя, гарячих цілунків і здавлених криків кохання. Їхні відносини швидко холонули, крижаніли, як вода на морозі, без вагомої причини. Він не хотів чути дружину, розуміти її патріотичні душевні пориви, а вона не могла змиритися з його пасивністю та байдужістю.

Настя боялася навіть думати про те, що їхня дружня родина розколюється на частини, де кожен починає жити своїм окремим життям. Усе, що вона створювала роками, плекала, оберігала, повільно руйнується, розвалюється, розколюється на шматки. Іванна чи не першою відкололася, замкнулася в собі, не бажаючи відкриватися рідним. Найболючіше було те, що родина вперто вдавала, що нічого не відбулося, мовляв, дівчинка виросла і має право на власне життя. Свекруха, як зомбі, бігала за червоними прапорами, радіючи закликам «Расія! Референдум! Федерація!», не бажаючи чути нікого, крім комуністів. Геннадій відчував, що його ідеї ворожі в родині всім, окрім матері, і було помітно, що хлопець почувається чужим серед своїх. Прагнучи знайти порозуміння та підтримку, він спробував жити з Оксаною, але й там щось не все гаразд. Можливо, сьогоднішнє свято у сімейному колі допоможе знайти ниточку порозуміння?

Тішачи себе надіями, Настя сходила на стоянку, забрала автомобіль, поїхала спочатку на ринок. Вибір м’яса був великий, тож вона купила свинину на котлети та свинячі реберця, щоб засмажити з картоплею для Іванни. Настя не оминула контейнер, де працювала Аліса.

— Я зайду до тебе ввечері поздоровити, — сказала подруга. — Ти не образишся, якщо я прийду разом з донькою? Бідна дитина так набралася страху, що тепер сама взагалі з дому не виходить.

— Алісо, ти не ображайся, але не потрібно до нас приходити сьогодні, — Настя взяла подругу за руку, подивилася їй у вічі.

— Це тому, що ми опинилися з тобою по різні боки барикад? Ми ж домовилися не торкатися цієї болючої теми.

— Не в тому річ, — мовила тихо Настя, — у нас буде сімейна вечеря.

— Як скажеш, — Аліса ображено надула губи.

— Зайдеш іншим разом. Добре?

— Тоді почекай мене тут. Я швиденько! — Аліса кудись побігла, але швидко повернулася, тримаючи в руках дві чашки. — Тримай! — подала їх подрузі, — це тобі й Валерці мій подарунок на День хіміка, — пояснила Аліса. — Колись я у тебе розгепала чашку, а тепер ось згадала.

— Дякую, — сказала Настя. Вона поставила чашки на прилавок. — Що нового кажуть на ринку?

— Знаєш, що ми вирішили? — майже прошепотіла подруга. — Ми не дамо Нацгвардії захопити місто.