Оголений нерв: роман

— Мамо! — подивився на неї Валерій з осудом.

— А це, Настю, тобі від мене особисто! — свекруха вручила новеньку каструлю. — У твоєї улюбленої відпала ручка, тож я купила точнісінько таку!

— Дякую вам, мамо, — сказала Настя.

— Ти не ображайся на мене, коли зачепила лихим словом, — продовжила свекруха, — я не зі злоби, ти ж знаєш, що я тебе люблю.

— Я вас також усіх люблю, — підтвердила Настя, — і дуже рада, що ми знову зібралися разом за сімейним столом у день нашого професійного свята. Валерику, відкорковуй шампанське, будемо святкувати.

— А я вас усіх разом сфоткаю! — Геник пішов за фотоапаратом.

Кілька фотоспалахів — і всі заходилися куштувати страви. Настя нетямилася від щастя. Здавалося, що всі її тривоги надумані, створені уявою від нервового напруження, що все добре, родина разом, усі усміхнені та щасливі — все, як раніше, як завжди. Свекруха, яка свого часу вдосталь не мала змоги наїстися олів’є і вважала, що свято не може настати без нього, із задоволенням їла салат своєї молодості. Геник уподобав салат із курячої грудки з ананасами — йому потрібно дотримуватися дієти. Валерій із задоволенням смакує котлети з картопляним пюре, а Іванна за обидві щоки наминає смажені свинячі реберця.

— Чебурек, — звертається до неї усміхнений Геник, — залиш кісточки собачкам.

— Обійдуться! — сміється Іванна.

Усе добре! Головне, що родина знову разом, а все решта — другорядне. Коли всі будуть ось так разом, буде легше здолати життєві негаразди. Настя не помічає, що перед нею порожня тарілка, вона постійно пропонує скуштувати то одне, то інше і насолоджується миттєвістю сімейного щастя.

— Синку, чому не прийшла Оксанка? — поцікавилася Настя.

— Вона сьогодні на роботі, але передавала всім вам вітання, — відповів син.

— Візьмеш їй шматочок торту.

— І я візьму! — сказала Іванна, витираючи губи серветкою.

— Звичайно! — задоволено відповіла Настя.

— Тоді всім велике спасибі! — Іванна встала з-за столу. — Мені час.

— Як час? — У Насті все всередині опустилося. — Ми ще будемо довго сидіти, лялякати, потім пити чай із тортиком. Куди ти поспішаєш?

— До своєї подруги.

— Ще встигнеш, — Настя всміхнулася, — куди вона подінеться?

— Може, у вас ай лав ю? — Геннадій підморгнув і штовхнув жартома сестру ліктем у бік.