Оголений нерв: роман

— Що ти хотів сказати?! — Іванна не на жарт образилася.

— Що-що? Спитав, може, між вами кохання, — уточнив Геник, продовжуючи усміхатися.

— Ти хотів сказати, що я лесбіянка?! — спалахнула Іванна. — Нехай би було і так! Краще бути лесбіянкою, ніж фашистом, як ти!

— Що?! Що ти сказала? — Геннадій сполотнів.

— Те, що чув! — кинула йому зле сестра.

— Діти, прошу вас, перестаньте, — Настя підвелася. Вона дивилася схвильовано то на сина, то на доньку. — Прошу вас, не треба.

— Ні, мамо, треба! — Іванна підвелася і зле зиркала на брата. — Ви тут йому зад лижете, а мені страшно жити з ним під одним дахом!

— Доню, що ти верзеш? — Настя розгублено кліпала очима.

— Я кажу правду! — в Іванниних очах було полум’я злості. — У цьому домі останнім часом оселилася брехня. Ми вдаємо, що хвилювалися за нашого майданутого, а насправді ми всі ненавиділи Майдан і всіх, хто там був! — уже кричала дівчина. — Нас хвилювало лише те, щоб його не вбили, і ні краплі більше. Тобі, братику, ніхто цього не казав? Не сповістили, як вас тут усі ненавидять? То я тобі розкажу! Наші двері могли спалити за тебе, і ми згоріли б тут живцем! А ти вважав себе героєм? Ти — зрадник! Справжні герої зараз стоять на блокпостах, щоб нас не повбивали твої правосєки!

— Я не розумію… Що з тобою, Іванно? — сказав розгублено Геннадій.

— Не розуміє він! — вигукнула дівчина. — Мене виселили з кімнати, бо синок, бачте, поранений повернувся! А хто тебе туди посилав? У революцію хотів погратися? А отримав кулю! А як тепер, коли ополченці прийшли, жити з тобою під одним дахом? Можеш мені пояснити? Чекати, поки нас усіх тут через тебе постріляють? Ні, я не хочу помирати! Я йду з вашого гадючника. Назавжди!

— Іванно, — бабця схопила її за руку, — не йди нікуди, я поїду на літо жити на дачі, будеш сама в кімнаті.

— Ви так нічого не зрозуміли? — Іванна висмикнула руку, за яку вчепилася бабця. — Цей «герой» доведе вас до того, що всіх тут ополченці перестріляють.

— Вони ж визволителі, — промовив Геннадій з іронією.

— Діти, давайте зараз заспокоїмося і все з’ясуємо, — сказала Настя. — Валеро, чому ти мовчиш?

— Спостерігаю за вашим з’ясуванням стосунків, — мовив так, ніби дивився серіал по телевізору.

— Живіть, як знаєте! — кинула зі злом дівчина. — Пощастило ж мені з сімейкою!

— Тортик візьми, — бабця підвелася, — зачекай, я зараз тобі відріжу.

— Вдавіться ним! — крикнула Іванна вже біля дверей.

Двері гепнули так, що Настя здригнулася.