Оголений нерв: роман

— У мене є фотографія обох доньок, — згадала Богдана і дістала з-під палітурки паспорта світлину.

Сергій підійшов з фотографією ближче до вікна і надовго завмер, дивлячись на неї. Богдана бачила, як тремтіла світлина в його руках, як чоловік довго дивився кудись у вікно. Він мовчки вийшов і довго не повертався. Жінка вирішила, що спогади про минуле та фото доньки так його розхвилювали. Сергій прийшов вечеряти зовсім іншим. Сумний, схвильований, стриманий.

— Я завтра вранці поїду додому, — сказала Богдана.

— Я проведу тебе на вокзал, куплю квиток, — сухо промовив чоловік. — Це картка, на яку я поклав гроші для тебе і доньки.

— Спасибі.

Того вечора він не промовив більше ні слова, не прийшов вкладати її спати, не побажав доброї ночі. Богдана ніяк не могла второпати, що з ним сталося. Вранці було помітно, що чоловік провів важку безсонну ніч. На вокзалі він віддав Богдані квиток на автобус, посадив на місце і сказав:

— Вибач, але я не можу поїхати з тобою.

— Ти приїдеш потім до доньки?

— Напевно, ні. Ти попроси за мене вибачення і скажи, що я поганий батько. З дня нашого розлучення я не брав карт до рук, знайшов інше хобі — почав розгадувати кросворди. Саме вони зіграли зі мною злий жарт.

…Богдана Іванівна їхала і думала, що Сергій залишив їй загадку, яка важча за будь-який кросворд. За ті дні, що вона провела у його будинку, вона згадала, що таке кохання. Богдана бачила очі Сергія, наповнені ніжністю та любов’ю, згадувала, як приємно відчувати дотик його рук, коли він поправляв на ніч їй подушку, дбайливо вкривав ковдрою. Їй здалося, що минуле повернулося і просте жіноче щастя зовсім близько, воно дивиться на неї закоханим ніжним поглядом Сергія.

Утім, усе виявилося оманливим. Було сумно і трохи боляче, але вона не мала права тримати на нього образу. Хто вона? Селянка, старіюча жінка, худа, вимучена, зморена, з руками, які постійно працювали і не знали манікюру. А він — самодостатня людина, яка має свою будівельну компанію, розбещений жінками і грошима. І все-таки, чому в його очах було стільки ніжності?

Розділ 88

Людмила розплакалася, коли почула у слухавці голос Насті.

— Я вже все передумала, поки не було з тобою зв’язку, — сказала вона Насті. — Знала з новин, що поблизу міста точилися бої, потім місто звільнили, а додзвонитися не могла, Інтернет не працював у вас, а моя фантазія таке намалювала!

— У нас усе добре, — мовила Настя і поділилася пережитим.

— Уже не стріляють?

— Ночами час від часу чути автоматні черги: то десь на вулицях, то на блокпостах. Хто стріляє — ми не знаємо.

— А у свідомості містян щось змінилося після звільнення? — поцікавилася Людмила.

— На мою думку, відсоток патріотично настроєних мешканців значно виріс, — сказала Настя. — Потихеньку повертаються патріоти, які вимушені були виїхати, почали їхати у свої домівки біженці, хоча частина лишилася в Росії. На вулицях можна побачити машини з українськими прапорами, переважно це «УАЗи» військових та міліцейські машини.

— А прості громадяни їздять з прапорами?