Оголений нерв: роман

— То справді була Нацгвардія? — запитав Яків.

— Кажу ж вам, що там ніякого прапора не було, — нагадав Геннадій і продовжив: — Потім невідомо звідки з’явився автобус, з якого вибігли озброєні кадирівці.

— Чому ти вирішив, що то кадирівці? — знову Яшка.

— Вони були без масок, але, Яшо, невже не можна їх упізнати за бородами та акцентом? — стенув плечима Геннадій. — Вони одразу ж потягли у свій автобус людей із джипа й швидко кудись поїхали. Тоді я викликав «швидку».

— Убитих не було? — поцікавився Іван.

— Поранених відвезли до лікарні, не знаю, в якому вони стані. Решту, як я зрозумів, взяли в полон, пасажирів відправили на іншому автобусі, водій викликав телефоном.

— А ти що? — Яшка дурнувато закліпав очима.

— Що? Забрав пасажирку й поїхав далі, — відповів Геннадій.

Хлопці якийсь час мовчали, поринувши в роздуми. Що було досі? Віддалені вибухи, блокпости, озброєні люди… Але стрілянина по мирних людях?! Такого ще не було. Перша кров невинних людей, перші постріли — все це була реальність нового часу, і вона не на жарт схвилювала кожного з них.

— Це лише квіточки, — сказав Гена, — ягідки ще будуть.

— Новий анекдот хочете? — запропонував Іван і, не чекаючи ствердної відповіді, розповів: — Перелякана донька забігає до хати. «Мамо! Мамо!» — кричить вона. «Що трапилось?» — «Мене кадирівці зґвалтували!» — «Хай тобі грець! Не кричи так, бо я вже подумала, що в місті правосєки!»

Ніхто не засміявся, тільки Яшка хмикнув задля годиться.

— Коїться казна-що, а місцевій владі, здається, до останніх подій байдуже, — промовив задумливо Геннадій.

— Кажуть, що виконком розколовся навпіл, — сказав Іван, — одні підтримують ополченців, інші укрів, але тих, хто має проукраїнські погляди, попередили, щоб тримали свою думку при собі.

— І мер десь подівся, — продовжив Геннадій.

— Мер повернувся у місто, — охоче пояснив Іван. — Казали жителі, які живуть у будинку навпроти ГІАПу, що наш мер періодично заходить туди до сепарів.

— Співпрацює з ними?

— Звідки я знаю? — розвів руками Іван. — Цього ніхто достеменно не знає, але те, що він там буває, — це факт.

— Може, він домовляється, щоб у нас не було стрілянини? — припустив Яків.

— А як тоді пояснити, що в приміщенні міліції днями представники влади та правоохоронних органів провели двогодинну зустріч з представниками так званої Армії Південного Сходу? — невдоволено сказав Льоня. — І взагалі, про що міг домовлятися мер з представниками ЛНР на Вілесова? Не вірю я нашому керівництву. Мені здається, що вони вже давно або здали, або продали наше місто окупантам!