Розділ «Книга друга»

2) Здати зброю.

3) Не чинити опору німецьким властям.

4) По селу ходити до дев’яти годин вечора.

За порушення наказу – розстріл. Все.

Наказ німецького коменданта був вислуханий при повній тиші. Навіть ліве крило не ворушилося, а стояло, увібравши голови в плечі.

Комендант засунув у зуби сигарету, вийняв маленький пістолет, клацнув на юрбу. Вона не похитнулася, тільки ліве крило подалося назад. Він здивовано і презирливо глянув на тих, що не здригнули, і прикурив з того пістолетика сигарету.

– Які будуть прохання до німецьких органів влади? – запитав, затягнувшись димом.

Натовп похмуро мовчав. На лівому крилі зробився рух.

– Я прошу собі Данелевщину, – сказав один з нащадків Горонецьких, знімаючи окуляри і засовуючи їх в кишеню.

– Ні, я беру Данелевщину, а тобі належить байрак, ти старший, – вигукнув другий, не знімаючи окулярів і теж виступаючи наперед та відтискуючи брата назад. (Вони все робили один одному наперекір, якщо один з них носив бороду, то другий ні.)

– Доведеться вам, отче, подаватися на ступську парафію, – сказав смиренно піп у довгій хламиді, пофарбованій учнівським чорнилом.

– А дулі в зуби не хочеш?

– А мені якби дали моюбатьківщину, я більше нічого й не хотів би, – крутився Йонька. – Кавуняччя було б, як гною.

– Тобі батьківщини захотілося? – трусився біля нього вирваними клаптями п’ятьох пар штанів собственник-хлібороб. – А чий син у Червоній армії командує?

– Я його туди батогом не заганяв, – щетинився Йонька, відпихаючи хлібороба.

– Бий краснопузого! – закричали розкуркулені і потягли Йоньку за сірячину.

Він залишив сірячину їхнім рукам, вишугнув аж на другому кінці.

– А що, хіба я не маю права? – кричав він звідти, розмахуючи руками.

Розкуркулені поперли на нього цілим скопом, засукуючи на ходу рукава.

– Руге, швайн![4] – крикнув комендант. – Що вони хотять? – запитав він у перекладача.