Розділ без назви (2)

Тимко мовчки звалив на плечі кілька лат і, пружинячи ногами, поніс до воза. В цей час молода господиня пройшла по двору. Чорна, блискуча, довга, важка коса її непорушно лежала на спині. Дівчина зайшла в погрібничок, потім виглянула із дверей і помахала рукою. Тимко кинув лати і, злодійкувато озирнувшись, пішов до погрібничка.

– Чого тобі? – запитав він, підійшовши.

– Допоможи діжку з капустою витягти. – Дівчина стояла на драбині по груди в льоху, смуглявими руками трималася за ляду. – Ну? Чого витріщився?

Тимко слідом за нею поліз у льох. Там було волого і темно. Він об щось спіткнувся і налетів на неї грудьми.

– Причинуватий! – відштовхнула його дівчина.

– Темно мені. Нічого не бачу.

– Іди сюди. В куток.

Вона взяла його за рукав і потягла кудись, як у нору. Вдвох вони намацали діжку, сапаючи, потягли до драбини. В темряві бачив Тимко, як виблискують її очі, чув, як вона дихає, його обдавало вогнем її молодого тіла, бо вона ж була зовсім близько, і він простяг руки, щоб обійняти її. Вона спокійно, з відтінком бридливості, відвела його руку.

– Не бійсь, у самого в селі є дівчина, а до мене лізеш?

– То й що?

– А те, що гріх.

– Аби не міх, а трішки можна. Як тебе звати?

– Звуть, звуть, ще й покличуть.

– Чого ти з хутірськими дівчатами до нас ніколи в село не приходиш?

– А чого ходить? Ти он угору лізь, діжку тягни. Тимко знову простяг до неї руки.

– Вгомонися, бо батька покличу.

Тимко стис її в обіймах, гарячив своїм диханням.

– Тату! – закричала дівчина.

– Та кинь її геть, сама не витягнеш! – почувся раптом згори жіночий голос, і в льоху зробилося темніше, бо хтось став на дверях. Тимко метнувся в куток і притих, даючи дівчині знаки, щоб вона мовчала, але вона гордо повела головою і голосно крикнула:

– Витягну! У мене тут помічник є.