Розділ XXV

— Анітрохи, — відповів він. — Плащ фактично робить усе за мене. А мені залишається тільки давати йому правильні вказівки.

— Це добре, — задоволено кивнула Ріана. — Бо я маю одну пропозицію.

Шимас відразу збагнув, про що йдеться.

— Гадаєте, це розумно?

— Не знаю. Не певна. Але так буде правильно. Поки ми тут, моряки залишаються в небезпеці. Демони можуть нацькувати на них чудовиськ просто для того, щоб допекти нам, вивести нас із рівноваги. Єдиний вихід — дати їм бій у Тиндаярі й прорватися на Ініс Ахройд. Це також пустельний острів, до нього лише триста миль — майже поруч за мірками підземного світу. І тоді демони втратять будь-який інтерес до Ініс на н-Драйґу.

Слухаючи молоду відьму, Шимас не зводив з неї приголомшеного погляду.

— Вибачте, леді Ріано. Досі я вважав вас невиправною еґоїсткою.

Вона ніяково потупила очі.

— Це нічого. Я саме така і є… То ви згодні?

— Згоден. — Шимасові було страшно аж до дрижаків у колінах. Але після того, як Ріана виявила таку несподівану турботу про життя звичайних людей, він просто не мав морального права відмовитися. — І коли пропонуєте вирушити?

— Що раніше, то краще. Менше буде чудовиськ, легше проб’ємося до Ініс Ахройду. Я лише трохи відпочину і тим часом напишу звіт для своїх родових хронік. У разі, коли ми не виберемося з Тиндаяру, сестри повинні дізнатися правду про походження драконів.

— А ви їм ще не повідомили?

— Ні. Я нічого не сказала ні про меч, ні про плащ, ні про диннеші, ні про демонів з чудовиськами. Просто написала, що через дурну випадковість корабель згорів, поки ми оглядали Гніздо.

— Але чому?

— Повірте, професоре, не через властиву мені скромність. Якби я бодай словом похопилася про те, що тут сталося насправді, мені б і досі не дали спокою. З усіх боків закидали б запитаннями та порадами. А користі від них ніякої…

Щоб швидше впоратися, Ріана попросила Шимаса викласти на папері історію дванадцятьох світлоносців, що в стародавні часи перетворилися на драконів, а сама написала про відвідини Тиндаяру і про те, як їм вдалося знайти меч та плащ. До своєї оповіді вона додала схематичний, але доволі майстерний малюнок, що зображав їхню зустріч з диннеші. Ріана полюбляла малювати і мала до цього неабиякий талант; проте, на жаль, була надто ледача й неорганізована, щоб розвивати його, старанно опановуючи складні прийоми маґічного живопису, а вдовольнялася тим, що створювала чарами простенькі чорно-білі картинки, які потім переносила на папір.

Насамкінець вона написала:

Про те, що сталося після розмови зі світлоносцем, розповім згодом. У крайньому разі, про подальші події в загальних рисах відомо Дарахові аб Шолвеґу та Інґріг бан Дарах. А зараз ми з професором Шимасом аб Нейваном і впокореним чорним Колвином аб Девлахом повертаємося до Тиндаяру, щоб відігнати демонів та чудовиськ від Драконячого острова й завдати Ворогові поразки на його власній території.

— І це все? — здивувався Шимас. — Не збираєтесь навіть пояснювати свої справжні мотиви?

— Хто захоче, той зрозуміє, — відповіла Ріана, надіславши їхні записи на Тір Мінеган. — А як ніхто не зрозуміє, нехай вважають мене просто безвідповідальною. Проте не думаю, що так станеться. Передовсім тому, що ми переможемо. Бо інакше який сенс у моєму мечі та вашому плащі.