Розділ XX

Останній лист, що надійшов йому того дня, був від Фіннели. Певна річ, вона також привітала його, але цим не обмежилась і м’яко, ненав’язливо дала кілька слушних порад, ґрунтованих на її власному досвіді, як принцеси. А певніше, на досвіді її братів-принців — як позитивному, Лоґановому, так і неґативному, Делвиновому.

Дарма що лише вчора ввечері вони з Фіннелою обмінялися листами, Бренан з великою приємністю написав їй перед сном аж три сторінки, а вранці, чекаючи на сніданок, додав іще дві. Мораґ не стала з нього кепкувати, однак, надсилаючи Ейрін листа, хитрувато всміхалася. Бренан здогадувався, про що вона думає, але нітрохи цим не переймався. Нехай собі думає, що забагається, а йому до цього байдуже. Насправді він зовсім не шукав у Фіннели втіхи, просто читати її листи й відповідати на них було дуже затишно. По дорозі з Тилахмора до Тахріна між ними склалися товариські стосунки, яких, на щастя, не зіпсувала негарна Фіннелина витівка на його з Шайною день народження. Поїхавши на Тір Мінеган, Фіннела іноді писала йому, її листи були розумні, вдумливі і водночас веселі та безтурботні. Таке поєднання надзвичайно подобалося Бренанові…

Після сніданку вони вирушили в дорогу з наміром дістатись надвечір до міста Пенбедир, де від Карвадонського тракту відгладжувався Ейгайнський, що якраз і вів до мети їхньої подорожі. Юний Гамішін аб Бедвир гордо їхав попереду зі штандартом, засвідчуючи цим, що супроводжує королівську особу. Ні в кого із зустрічних не виникало питань, що ж це за така особа, позаяк учорашні відвідувачі трактиру вже встигли рознести по всіх околицях звістку про появу в Катерласі не лише нового короля, а й принца-наступника.

І якщо раніше прості люди ставилися до Бренана хоч і шанобливо, але відсторонено, вбачаючи в ньому лише чужинця-відьмака, що заміряється на катерлахський престол, то тепер їх ніби підмінили. До їхньої шанобливості зненацька додалося благоговіння, а колишня холодна чемність змінилася щирою приязню й запопадливістю.

— От бачиш, — прокоментувала Мораґ, — а ти боявся. Народові багато не треба, він невибагливий. Йому цілком досить того, що лорди в Тахріні визнали тебе за свого. А отже, ти справді свій — і тут більше нема чого обговорювати.

На обід вони зупинились у великому селі, яке широко розкинулося по обидва боки дороги. Земля, що її обробляли місцеві селяни, належала Відьомському Сестринству, тож тут Бренана вітали вдвічі приязніше, бо він, до всього іншого, був їхнім паном. Зустрічати його хлібом-сіллю вийшов цілий натовп гарно вбраних людей на чолі зі своїм старостою, який після імпровізованої церемонії вшанування провів дорогих гостей до тутешньої корчми, де на них уже чекало щедре частування. За обідом їм грали сільські музики, і Бренан, украй зворушений такою гостинністю, дуже радів, що це село не фігурує в його угоді з Фінваром аб Дайхі. Він знав це напевне, бо воно належало до Королівської Області, а Брігід, з огляду на стратеґічну значущість столичного реґіону, не поступилася тут жодним маєтком.

Набагато пишніший, хоч уже й не такий щирий прийом чекав на Бренана в Пенбедирі. Це невелике місто входило до складу Карвадонського Князівства, тож тамтешні мешканці були трохи засмучені, що їхній ґраф не став королем, але це зовсім не завадило їм виказати свою шану принцові Катерлаху. Як і передбачала Мораґ, ні в кого не виникло жодних сумнівів, як його називати — навіть попри те, що Рада Лордів так і не наважилась офіційно запровадити цей титул.

Увечері, під час бенкету, влаштованого місцевою шляхтою та міською старшиною на честь Бренана, надійшов черговий лист від Брігід, до якого додавалася копія щойно ухваленого Радою і вже підписаного королем „Закону про лорда-наступника престолу“. Коли бенкет закінчився, Бренан уважно ознайомився з текстом цього документа. Щодо деяких моментів він був змушений звертатися за консультацією до Мораґ, але в більшості формулювань розібрався сам і загалом був утішений результатом. Повноважень йому надали небагато, та й то вони переважно супроводжувались умовою „за дорученням короля“, „з відома короля“ або „спільно з королем“, а за найголовніший обов’язок було поставлено „ґрунтовне й систематичне вивчення катерлахського права, досконале оволодіння мистецтвом державного врядування, старанне студіювання історії Об’єднаного Королівства, знайомство з його звичаями та традиціями“. У цьому контексті згадувався куратор, призначений Радою з-поміж вищих лордів, і Бренан ніскілечки не сумнівався, що ним стане Фінвар аб Дайхі.

Серед нечисленних виняткових повноважень лорда-наступника зазначалася, зокрема, „координація діяльності Відьомського Сестринства на теренах Об’єднаного Королівства“. Таким рішенням Рада вбивала відразу двох зайців. По-перше, враховувала можливість, що новий король або хтось із його наближених виявиться причетним до змови з чорними чаклунами, і намагалася пом’якшити наслідки пов’язаного з цим скандалу, представивши все так, що тоді відьми діятимуть не самі по собі, не на власний розсуд, а за вказівкою законно вповноваженого на це лорда-наступника. По-друге ж, таке положення закону, нехай і суто формально, підпорядковувало відьом, що наразі перебували в Катерласі, королівській владі в особі Бренана.

— Хитро придумано, — зауважила Мораґ. — І головне, що ми не маємо підстав для заперечень — ти ж бо наш брат-відьмак. Хоча, звичайно, заперечували б, якби цей закон не було ухвалено ad hoc.

— Як-як? — перепитав Бренана.

— Це такий лейданський правничий термін, — пояснила вона. — У даному випадку він означає, що закон виписано конкретно під тебе і його дія не поширюватиметься на якогось іншого лорда-наступника, скажімо, на твого старшого сина. Хоча я переконана, що ти будеш єдиним лордом-наступником, а вже твої діти цілком офіційно матимуть титули принців та принцес.

Бренан насилу стримав важке зітхання, знову згадавши про Ґвен, і повернувся до вивчення закону. Наостанок його розважив пункт про обов’язок лорда-наступника престолу регулярно здійснювати поїздки до інших країн, представляти там державні інтереси Об’єднаного Королівства й налагоджувати дружні стосунки з чужоземними володарями. Безсумнівно, на цьому наполіг король Ріґвар, аби мати гарний привід бодай на два-три місяці щороку позбуватися Бренанової присутності в Катерласі. Але цей його намір нітрохи не суперечив бажанням самого Бренана, який ще не вгамував своєї спраги до мандрів.

— Навесні вирушу в дипломатичну подорож по Південному Абраду, — сказав він Мораґ і Ліамові. — Налагоджуватиму стосунки з тамтешніми королями. І неодмінно завітаю в Леннір — Ейрін дуже розхвалювала свою країну.

— Підгадай так, щоб застати на канікулах принцесу Фіннелу, — порадив йому Ліам, по-змовницькому підморгнувши. — Вона буде рада тебе бачити.

Цього вечора Бренан знову отримав від Ейрін Фіннелиного листа і так само, як учора, перш ніж лягти спати, написав їй розлогу відповідь…

У Пенбедирі Бренанів почет збільшився мало не втроє за рахунок молодих шляхтичів, які, за прикладом Гамішіна аб Бедвира, зголосилися супроводжувати його до Ейгайна. Отож тепер у їхньому загоні переважали катерлахці, як це й годилося для оточення лорда-наступника катерлахського престолу.

Бренана дуже дивувало, що ніхто з них (як, власне, й усі, кого вони зустрічали по дорозі) ні на мить не піддав сумніву його високий і досі нечуваний у Катерласі статус, ніхто не зажадав підтвердження, дарма що Мораґ мала при собі надіслану відьомською поштою грамоту з офіційним рішенням Ради Лордів. Їм просто вірили на слово; а точніше, вірили синьо-червоним мундирам мінеганських ґвардійців, які свідчили про те, що з ними їде не просто знатна жінка, а відьма. І попри своє різне ставлення до відьом, часом навіть вороже, люди не припускали й думки, що вона може так нахабно брехати.

Утім, довго приймати Моражині слова на віру нікому не довелося. На другий день після від’їзду з Пенбедира їхній загін обігнали урядові кур’єри, що мали наказ довести до відома підданих, що в них з’явився новий король разом із наступником престолу. Хоч зазвичай усі звістки про найважливіші події в країні розходились інакше. Завдяки відьмам, про них негайно ставало відомо в столицях усіх князівств (за винятком хіба Рондава, чий ґраф через свою знамениту скнарість не запрошував до себе на гостину відьом), а вже звідти інформація надходила до найдальших куточків Катерлаху. Проте зараз половина відьом, що мешкали в княжих містах, з’їхалися до Тахріна, а решта на цей час вирушили провідати сестер у сусідніх країнах, отож вісті довелося поширювати старим дідівським способом — від центру королівства до периферії.

Незважаючи на те, що чисельність загону істотно зросла, він не став рухатися повільніше, оскільки всі нові супутники Бренана були дужими й витривалими молодими людьми. З Пенбедира до Ейгайна вони доїхали за неповні чотири дні, що було досить пристойно для зимового часу, і майже на цілу добу випередили корабель, на якому пливли Бренанові кузини в супроводі сестер Моркадес вер Ріґан і Мірґен вер Евлін. На щастя, перший місяць зими був не дуже суворим, повноводна Авон Гір і не думала замерзати, тому їм не довелося сходити на берег і продовжувати подорож суходолом.