Розділ XVIII

— Залюбки, — відповіла Ейрін. — Давай.

Кузина присіла на стілець, закотила край сукні й видобула з нашитої на нижню спідницю кишені складені вдвоє аркуші.

— Ось, — сказала вона і зненацька зашарілася. — Надішли Бренанові… Тільки не читай.

— Гаразд, не читатиму, — промовила Ейрін, ледве стримуючи глузливу посмішку.

За час, проведений на Тір Мінегані, Фіннела вже тричі писала Бренанові, але досі нітрохи не бентежилася, звертаючись із проханням надіслати її листа. Причина такої зміни в кузининій поведінці була для Ейрін цілком очевидна — раніше Бренан був заручений з Ґвен, тож Фіннела могла розраховувати лише на його дружбу і після того прикрого інциденту в Кил Морґанасі мусила з цим змиритись, а він, із властивою йому незлопам’ятністю, пробачив їй ті образливі слова. Та віднедавна ситуація докорінно змінилась, і кузина, схоже, знову загорілася ідеєю на заздрість усім на світі жінкам запопасти собі чоловіка-відьмака.

Ейрін розклала на столі чотири списані аркуші, створила поштове плетиво і, зорієнтувавшись у просторі, надіслала листа в напрямку трохи східнішому від Тахріна — туди, де, за її розрахунками, якраз мали перебувати Бренан та Мораґ. Для більшої певності вона скористалася Моражиною адресою, оскільки чари чекання Бренана були заслабкими й вимагали надзвичайно точного націлювання, що було важко зробити за теперішніх умов.

Усупереч своїй обіцянці не читати листа, Ейрін мимоволі вихопила очима його перші рядки:

Я хотіла написати тобі ще чотири дні тому, коли почула про Ґвен, але подумала, що ти, мабуть, дуже засмучений, і мої слова розради лише роздратують тебе. Однак мене не полишають сумніви, чи правильно я тоді вчинила, можливо, тобі не завадила б моя підтримка, і якщо так, то…

Схаменувшись, Ейрін квапливо перевела погляд на кузину й сказала:

— Готово. Тільки не думаю, що Бренан відповість тобі вже сьогодні. У кращому разі, напише завтра зранку. Коли хочеш, я зроблю для тебе кілька аркушів із чарами чекання й надішлю Мораґ їхній маґічний знак.

— Ні, не варто, — відповіла Фіннела, ховаючи свого листа до спідничної кишені. — Ми ж зустрінемося завтра після занять, тоді й заберу.

Якусь хвилю Ейрін вагалася, потім обережно промовила:

— Тільки не надто обнадіюй себе, сестричко. Не думай, що тепер, коли Ґвен стала відьмою, Бренан уже твій.

Кузинині щоки знову спалахнули яскравим рум’янцем.

— Не кажи дурниць…

— А хіба не так? То заприсягнися, що в гадці цього не маєш, і я негайно попрошу пробачення за свої підозри.

Фіннела ніяково потупилася.

— Ну, гаразд, я справді про це думала, — визнала вона. — І що тут такого? Ґвен розірвала з ним заручини, він тепер вільний, а я гарна для нього пара. Ти ж не станеш цього заперечувати?

— Ні, звичайно. Ти була б йому чудовою дружиною. — Тут Ейрін нітрохи не покривила душею, вона справді так думала. — Але Бренан кохає Ґвен і ще не скоро забуде її. Найближчим часом він і чути не захоче ні про яке одруження.

— Це нічого, я зачекаю.